Глава 15. Даша

ГЛАВА 15.

Коли я приїхала до Даші двері мені відчинила служниця. Даша жила на першому поверсі в новобудові. Вікна її квартири виходили на прекрасний сад. Даша – це коротко стрижена брюнетка, дуже витонченої фігури, з доглянутою шкірою та нігтями, яка абсолютно нічого не вміла робити. Тому у неї всю хатню роботу виконувала Міла. Міла – це її служниця, та сама, яка щойно відкрила мені двері.

Я увійшла до великої кімнати. Даша стояла коло вікна і дивилася на сад. На її щоках блищали сльози, а руки трусилися. Я підійшла до неї і спиталася:

• Даша, що сталося?

Але у відповідь не почула і слова. Я повторила своє запитання ще кілька разів, але відповіді так і не почула. Тут зайшла Міла, яка напевне почула, що я добиваюся відповіді від Даші і сказала:

• Не допоможе. Вона вже годину так стоїть і навіть не рухається.
• А що сталося? - перепитала я в Міли.
• Точно не знаю. Годину назад до неї приходила якась жінка. Даша попросила мені піти в магазин за соком. Я пішла, а коли повернулася, вона стояла біля вікна. Нічого не говорить. Хіба стоїть, сльози течуть і руки трусяться.

Я зрозуміла, що на слова Даша не реагую, тоді схопила її за плечі, повернула обличчям до себе і почала трусити:

• Даша, прийди до себе. Що сталося? Скажи хоч слово, - вже майже благала її я.

Все що Даша змогла після цього сказати – це «вона повернулася». Я і надалі продовжувала трусити Дашу за плечі, доки вона не почала захлипуватися своїми сльозами. Тоді я попросила Мілу принести щось заспокійливе і сходити в магазин за … соком.

• Знову за соком? – перепитала Міла. – Могли б і просто сказати, щоб я пішла погуляла. А то я тягаю той сік з магазину, а його ніхто потім не п’є.
• Чому не п’є? – з якогось дива запиталася я.
• А тому що в цій сімейці п’ють тільки свіжовижатий сік! – викрикнула Міла.

Я зрозуміла, що розмова з Мілою ні до чого доброго не доведе, тому попросила сказати Мілу де в них заспокійливе, Мілу відпустила погуляти, а Даші накапала  «карволол».

Коли Даша більш менш прийшла до тями, вона знов повторила:

• Вона повернулася…
• Хто вона?
• Вона…

Слово по слову я витягнула з Даші неймовірну історію. Хочу вам одразу сказати, що після цього я зробила висновки, що людям ніколи не можна вірити з першого разу. Ще нещодавно, Даша довірила мені свою таємницю про те, що в неї був дуже багатий тато. ЇЇ чоловік Дмитро, брат мого Сашка ніби про це знав, тому завчасно написав заповіт на Сашка, знаючи що Дашу повністю забезпечить татко. Але коли Дмитро загинув, батькові рахунки на певний час чомусь заморозили і лише тепер, коли тато помер Даша може розпоряджатися спадком. Тому вона і відмовилася від подальшого утримання її Сашком. Але так як ще не всі документи по спадку були оформлені, просила допомагати дітям і надалі.

Тепер же з її уст пролунала зовсім інша історія. Звичайно, можна було б не розказувати вам її в деталях, але саме розповідь Даші прояснила в моїй голові деякі факти по справі близнючок. Розказувала мені про це Даша цілих 5 годин. Я ж постараюся вибрати основне.

Народилася Даша в грудні 1970 року в сім’ї двірників в СРСР на території теперішньої України. В них була своя двохкімнатна квартира, яку батьки отримали від будинку управління. Крім своєї основної роботи тато підробляв ще й сантехніком на пів ставки, в тому самому будинку управління. Само собою, що ключі в підвалу зберігалися тільки в тата. Тоді порядки були інакші. Просто так швендяти по підвалах не дозволялося. Коли Даші виповнилося 12, тато все більше і більше проводив часу на роботі. В них вдома почали з’являтися важкодоступні речі, часто на столі стояла ікра, потім в тата з’явилася машина. Даша розуміла, що як би тяжко тато з мамою не працювали, такі речі їм все рівно були б не доступні. Даша почала слідкувати за татом і виявила, що в підвалі тато влаштував своєрідне «казино». Саме цікаве було те, що сам тато не грав, він брав лише гроші з людей, за те що надавав їм приміщення в оренду. Грали в тому «казино» в карти в основному чоловіки. Коли одного разу Даша тихенько причаївшись біля вікна в підвал підглядала за черговою партійкою, її за руку спіймала сусідська дівчина Лєнка:

• Ти що тут робиш?, - запиталася та.

Даша не змогла на ходу нічого придумати і була змушена розповісти Лєнці правду. Лєнка була на 3 роки старше і тому одразу знайшла вигоду в почутому. Заставила Дашу піти з нею в підвал і шантажем добилася, щоб їм позволили спостерігати за дійством в середині. Якби їм відмовили, то Лєна б розказала про притон, усім кого б знала. Вона була не керованою дитиною. Та й вдатися їй було в кого. Мати нагуляла її, ростила без батька, а потім стала алкоголічкою. Лєнка частенько закривала її вдома, щоб та ніде не шлялася, а то сусіди погрожували матір в нарколікарню покласти, а Лєнку в інтернат здати.

Дашу не дуже приваблювала пропадати по пів дня в підвалі, але Лєнка завжди тягала її за собою. Як би Даша пішла – Лєнка тут же би здала її батька. Майже рік дівчата провели в підвалі з чоловіками, замість того, щоб грати в ляльки на вулиці. Одного разу стався не приємний випадок. Один з програвших, відмовився оплачувати борг, а ті що виграли наїхали на Григорія, тата Даші. Типу ти організував, ти і відповідаєш. Довелося Гріші тоді самому за клієнта розраховуватися. Але після того він знайшов двох хлопців, які тільки що з армії прийшли, і запропонував їм долю в так званому «бізнесі» за те, щоб вони таких підлих гравців проучували і щоб більше нікому повадно не було. Обом хлопцям було по 22 роки тоді. Одного Віктор звали, а іншого Дмитро. Той, що Віктор, таку бандитську морду мав, а другий нічого такий. От Лєнка Дашу одразу і попередила, що Дімка – її. Дашу тоді хлопці не цікавили. Їй все рівно було.