Глава 13. Постать в кролячій шубці

ГЛАВА 13.

В Анюти залишалося ще 5 днів канікул, тому про Максимку зараз дбала вона. Коли я проснулася, Сашко пішов вже на роботу. Мені стало якось тяжко на душі, що через своє захоплення роботою, я майже не бачу чоловіка. Приходжу – він вже спить, прокидаюсь – його немає. Так тривало лише тиждень, чи може трошечки більше, а я вже дуже скучила за ним. Мені бракує його обіймів. Я дуже люблю, коли ввечері у ліжку, він гладить моє волосся. Бракує того, що раніше я завжди зранку робила йому каву і цілувала перед роботою. Бракує тепла, ласки і ніжності. Ми ніби разом живемо, спимо, але я просто перестала його відчувати. Тим більше після такої розв’язки справи, в мене був великий осад на душі. Я звикла поганим настроєм ділитися з чоловіком, але … Я вже почала подумувати про відпустку. Може випросити в Сашка путівку на шістьох осіб? Поїхали би десь в Турцію чи Єгипет. Там зараз тепло. Взяли б Оксанку з Олегом, Ваню та Максимку. Олегу відпустку я б забезпечила, у Івана в коледжі і так місяць канікул, а Оксанка думаю якось би відпросилася на 2 тижні. Сашко сам собі бос, тому думаю за 2 тижні без нього б не померли. Та, якщо на те пішло, умови договору з Лєною я виконала: дізналася де Катя взяла гроші на Англію і що на морі була зовсім не Катя, тому і не впізнала їх. Не завадило б звичайно їй розрахуватися, але вона в якоїсь рідні. Якось не зручно Юрка просити за неї розрахуватися. Чи може взагалі мовчати?

Я вийшла з кімнати і оглянула квартиру. Вані також не було вдома. Я умилася, одягнулась і спустилася до Анюти. І там також мене спіткала невдача – двері ніхто не відчинив. Дивитися вдома усіляки дурні серіали, бажання в мене зовсім не було. Сьогодні була п’ятниця – останній робочий день тижня. І я вирішила, як і всі нормальні люди, провести його на роботі.

Я повернулася додому, взяла ключі від офісу, свою сумочку і попрямувала в офіс. Підійшовши до дверей, я побачила, що двері відкриті. Напевне Олег вже був там. Коли я зайшла, то крім Олега в офісі сидів ще й Ваня.

• Так…, - сказав Ваня, - запізнюємося на роботу? Поганий приклад ви подаєте своїм колегам, Ірино Леонідівно!
• Ха ха ха , - сказала я. Дуже смішно. Поки ти вчора десь розважався, ми з Олегом до пізна чекали на Зоряна Фельдмана.
• Ви правильно підмітили, - продовжував іронізувати Іван, - на завданні ви були разом з Олегом Юрійовичем, але чомусь він сьогодні прийшов на роботу вчасно, на відміну від вас.
• Ваня, перестань страждати дуркою.
• Дуркою? Мамо, ти називаєш дуркою, те що я, поки ви роз’їжджали по морях, доглядав за Катью, Денні, Лялькою і Кешою? Ти ж напевне про них зовсім забула?

Важко було не погодитися, що Іван був правий. Тваринок заводила я і обіцяла про них дбати, а коли захопилася справою, зовсім про них забула. Якби Ваня не додумався сам за ними доглядати, то тварини би просто здохли від голоду і смороду в клітках. Ваню також можна було зрозуміти. Я обіцяла йому, що ми будемо одна команда, а сама практично не ділилася з ним отриманою інформацією. Всі деталі слідства він дізнався лише сьогодні вранці від Олега, і я уявляю, як йому було образливо, що все це він дізнався не від мене, а від нього. Я мала придумати як загладити свою провину. Але в голові крутилися лиш думки про близнючок. Де все таки дівчатка? Якщо їх викрав Зорян, а він зараз перебуває у слідчому ізоляторі, то дівчата напевне зараз помирають від голоду. А якщо він їх вже встиг вбити?

Дурні думки почали лізти мені у голову, тому я вирішила переключитися і, присівши коло сина, спиталася його, що він думає про це все, що дізнався.

• Тебе справді цікавить моя думка? - запитався він.
• Так, звичайно! Ти ж знаєш, що справа ще не закрита. Дівчата ще не знайшлися. Хоч би з ними все було гаразд.
• Мам, я думаю, що у Фельдмана були спільники. Сам він ніяк не міг провернути цю справу.
• Обгрунтуй, чому?
• Ну по перше, тьотя Таня, тьотя Лєна і та циганка народжували практично одночасно. Як один лікар міг приймати роди одразу в трьох?
• Що ти хочеш цим сказати?
• Поруч з ним повинна була бути принаймі якась медсестра чи акушерка. Я думаю, що це була жінка і нам потрібно її розшукати. Вона повинна була б знати про всі події тієї ночі.
• Можливо ти і правий, але як дізнатися хто чергував в ту ніч? Минуло стільки років , я не думаю, що в лікарні є десь записи.
• А от тут ви Іра помиляєтеся, - долучився до розмови Олег. На кожного новонародженого заводиться карточка, в якій точно має бути зазначено, хто приймав пологи. Карточки зберігаються в архіві. Я думаю, приватним детективам, вони не мають права відмовити і надати необхідні дані.
• Але це ще не все, - продовжував свою думку Іван. – Хтось помагав Зоряну і сьогодні.
• ???, - здивувалися ми з Олегом одночасно.
• А ви що забули, що хтось заліз в офіс і випадково замість твого мам поцупив мій зошит з конспектами? А підозрюваних в нас було лише двоє: Андріан і тьотя Лєна.

От тут-та ми з Олегом і допустили помилку. Ми зовсім про це забули. До речі, скажу вам, що тоді коли ми голосували, ми з Іваном проголосували за Лєну, а Олег за Андріана. Хто ж з нас правий? І які інтереси були в них?

• Нагадаю вам, що  і раніше підозрював Андріана і не змінюю свою думку і сьогодні.
• Але чому Олег? Чому ти вважаєш, що спільником Зоряна є Андріан?
• Ну поперше, тому що яблуко від яблуньки далеко не котиться. Який дід, такий і онук. А тим більше, Іро, згадайте, як Таня вам розповідала про характер Катіного тата. Але ж насправді той чоловік батько Андріана. В хлопця аж забагато негативних генів.
• Можливо ти і правий Олег.