Глава 12 Тет-а-тет

ГЛАВА 12

Ми сіли в моє авто і поїхали до Юри. По дорозі ми встигли розкласти усю інформацію по даній справі по так званих полицях і шухлядах. Тепер вже не було ніякого сумніву, що Наташа дочка Рикових, Катя і Крістіна діти Лєни та Юри, а Андріан син Тетяни.  Зникнення обох дівчат також не могло бути випадковим. Юра був у нас в не підозри, адже на протязі всього часу він і близько не знав про розслідування. Крім того Юру я знала з дитинства. Юра би і мухи не образив. Він завжди був чуйним і привітним.

Під’їхавши до будинку, ми вийшли з авто, зайшли в під’їзд, піднялися на сьомий поверх на ліфті. До квартири Юри на восьмий поверх з сьомого ми піднялися пішки і натиснули на дзвінок. Спершу двері ніхто не відкривав. Ми навіть подумали, що вдома нікого немає. Мобільного номера Юри в мене на жаль не було. Ми ж з ним тільки сьогодні вперше за стільки часу заговорили. Ми встали з Олегом на сходах і почали думати, що робити далі. Тут двері квартири Фельдманів відчинилися і почувся голос:

• Іра? Щось сталося?

На порозі стояв Юра. Нам повезло, що двері відкрив саме він. Якби перед нами зараз замість Юри стояв Зорян, ми би і слова не вимовили, адже зовсім не продумали такий хід подій.

• Юра, - звернулася до нього я, - нам треба серйозно про дещо поговорити.
• Ну тоді проходьте, - привітно відповів Юра.
• Розмова дуже конфеденційна, треба поговорити тет – а – тет.
• Де ти таких слів нахапалася?, - спитався Юра.
• Юра, зараз не до жартів. Справа дуже нагальна і термінова.
• Ну добре. Я ж сказав проходьте.
• Ти що один?
• Ні, з Наташкою. Але вона на горі плеєр слухає. Я кричав їй, щоб двері відкрила – та де там. Так що вона нам явно не завадить.
• А решта де?, - допитувалася я і продовжувала стояти в під’їзді.
• Батьки недавно в супермаркет поїхали. Скоріше ніж за 2 години точно не будуть. Андріан з Таньою. Все заспокоює її. Про Лєну я тобі ще зранку говорив, що до якоїсь рідні поїхала.
• А ти чого з нею не поїхав?
• А на який хер мені її рідня? Мені своєї по горло хватає. Коротше Ір, ви або заходите, або зараз твою розмову тет - а – тет, весь під’їзд почує.

Юра був правий. Сусіди в нас дуже любопитні, тому ніхто не здивується, якщо відкриє двері і вдарить ними у вухо сусіда, а сусід тут же в своє виправдання скаже:

• За цукром прийшов. Свій закінчився, а в магазин далеко бігти.

І це буде правдою, адже найближчий кіоск аж за будинком навпроти. Куди там старенькому чи старенькій так далеко йти. Тільки буде дуже цікаво те, чому бабулька, наприклад, з першого поверху, прийшла за цукром до сусідки, аж на сьомий. Невже на перших двох ні в кого цукру не знайшлося?

Хоча дивнішим напевне буде те, коли цією бабулькою виявиться не ваша сусідка з першого поверху, а в загалі з іншого під’їзда. Правда я чула ще й більш безглуздіші версії.

Одного разу, відкриваючи двері з квартири, зачепила ними бабу Зіну. Бабулька явно підслуховувала під дверима. В той день я сварилися з Анютою. Вона повідомила мені, що вагітна і збирається заміж. Наша сварка почалася ще з вулиці і любопитна баба Зіна, вирішила дізнатися в чому ж таки справа. Так от, коли я застукала її під дверима, бабулька миттю заявила:

• Ой Ірочко. А я додому з магазину йшла, захекалась на сходах, вирішила перепочити трошки і сперлась на твої дверцята. А тут ти виходиш.

Я нічого тоді бабі Зіні не сказала. І так було очевидно, що вона підслуховувала. По перше, в нас працює ліфт. За все життя він ламався лише один раз і то років з десять назад. Но навіть якщо допустити, що бабулька вирішила скористатися сходами, то яким чином, живши на першому поверсі, вона йшла додому з магазину через сьомий? Тим більше, як ви вже знаєте, восьмий та дев’ятий поверхи разом з горищем належали Фельдманам, тому навіть версія через дах – не проканає. Звичайно бабулька не збрехала, вона і справді захекалась на сходах, адже намагалася догнати ліфт, в якому ми з Анютою піднімалися додому. Правда доки вона піднялася, ми вже встигли з Аньою «вияснити відносини» і вирішити піти в магазин.

Тому після Юриного аргументу, чому не вартує стояти на сходах, ми миттю зайшли до квартири. Ми пройшли через вітальню і опинилися в кабінеті.

• Тут нас точно ніхто не потурбує. Тато часто тут надавав консультації своїм клієнтам. Тому для того, щоб не було витоку інформації, звукоізолював стіни, - повідомив нас Юра.

Напевне ситуація з тим, що версія Олега була помилковою, знову додала мені впевненості в собі, і я відчула себе босом. Тому коли Юра люб’язно запропонував нам присісти, я миттю плюхнулася на м’яке шкіряне крісло за робочим комп’ютерним столом, на якому стояв ноутбук. Вже сівши, я зрозуміла, що знаходжусь не в себе в офісі і культурніше було б присісти на одне з двох зелених шкіряних крісел або диван, розрахованих для відвідувачів Зоряна. Але Юра не зробив мені зауваження, тому я позволила собі залишитися. Юра ж розсівся на дивані, а Олег присів на крісло навпроти нього. Обоє вони повернули свої обличчя до мене і Юра сказав:

• Уважно слухаю вас детективе!
• Зараз не час для іронії, - різко обірвала його я.
• Юра, те що ти почуєш, прозвучить дуже дивно і ти навіть можеш не повірити мені. Але ти повинен мене вислухати уважно, бажано не перебиваючи.