Глава 9. Крістіна

ГЛАВА 9.

Ніч на диво пролетіла швидко. Нас з Олегом вже роздирала на частини цікавість. Так хотілось поскоріше розв’язати цю справу. Діло було вже навіть і не в грошах, а в цікавості. На рахунок оплати, я вже навіть змирилася з тим, що можливо гроші доведеться клянчити і в чоловіка. Хоча на витрати кошти ми отримали від Лєни. Так що на разі боргів в нас не було.

Не стигли ми поснідати, як господиня закричала:

• О! Он вже ваша Нінка приїхала, біжіть штрафуйте її.

Ми не стали сперечатися з господинею, швидко оділися, схопили свої речі і побігли в сусідній будинок. Напевне ви подумайте, що ми так швидко зібралися, тому що цікавість нас переповняла? І через це також. Але якщо чесно, ми дуже втомилися від Катіних балачок. Для того, щоб дізнатися крихту інформації, ми були змушені вислухати купу зайвих слів. І пережити ще один такий день було не в наших силах.

Сьогодні Ніна відчинила нам двері одразу. Ми навіть не встигли почути, як дзвінок повідомляє, що господарів немає дома. Першими словами Ніни було : «Вам чого?». Ми показали їй фотографію Каті і вона тут же випалила:

• Навіщо вам Крістіна?

З її запитання ми зрозуміли, що дівчину вона впізнала. Але чому назвала її Крістіна? Невже близнючок троє? Ми вирішили одразу офіційно представитися і показали їй посвідчення детективів.

- Невже Крістінка знову з дому втекла?- спитала Ніна.

Для того, щоб не викликати підозри і не пояснювати справжню причину, ми підтвердили її здогадку і попросили розказати усе, що вона знає про дану дівчину для того, щоб її легше було знайти.

Ось що нам розповіла Ніна. Виявилось, що Кармеліта і Крістіна, одна і та сама людина. По документах дівчина Рикова Крістіна Рамалівна. Сама родом вона зі Львова, з Левандівки. Дівчина походить з циганської сім’ї. Але вони не кочові цигани. Не всім циганам подобається бродяче життя. Тато її працює водієм маршрутки. А мама зі старшим братом вирощують свиней і продають на Приміському базарі м’ясо. Ніна як жила у Львові, постійно в них його купляла. Пояснювала це тим, що хоч і цигани продавали, але м’ясо завжди свіженьке було і ціна помірна. Крістіна також деколи на базарі продавати помагала. От базарні тьотки, які серіал Кармеліта передивилися, так її і прозвали. Дівчина спершу злилася на них, а потім їй і самій це ім’я сподобалося. Вона завжди пишалася тим, що циганка. От і стала всім Кармеліткою представлятися.

Коли Крістіна приїхала до Ніни на море, пояснила, що батьки не можуть, працюють, а їй позволили відпочити трішки. Ніна, знаючи дівчину, без проблем пустила її в дім. Навіть грошей з неї не брала. А через пару днів приїхали Рамал і Карма, батьки дівчини, і налетіли ні за що на Ніну. Звинуватили в тому, що Ніна її переховувала, та силою забрали дівчину з собою. Виявилось, що Крістіна з дому чомусь втекла, а батьки її повсюди шукали. Та хтось з базарників бачив як Крістіна квитки в Крим купляла. От і здали бідну дівчину матері. Більше Ніна нічого не знала. От і подумала, що Крістіна знову втекла, а батьки подумали, що знову до Ніни.

Ми подякували Ніні за допомогу і вирішили піти. До поїзда залишалося три години і ми вирішили провести їх на вокзалі в кафе. Покинувши будинок Ніни, ми сіли в маршрутку і поїхали на вокзал. Олег щось постійно бормотав собі під ніс. Коли я прислухалась, то почула:

• Риков, Риков, де я чув це прізвище. На язику крутися. Ну точно чув. Блін, то ж треба так, щоб з голови вискочило.

Олег на хвилин 5 замовк, потім з криком «Я згадав» вскочив з крісла. Вся маршрутка на нього оглянулася. Він почервонів як буряк, потім повернувся до мене і вже зовсім тихенько промовив:

• Ти мене вб’єш.

Це напевно був перший раз коли Олег звернувся до мене на «ти». Напевне він був настільки заклопотаний тим, через що я мала його вбити, що зовсім не звернув увагу на цю маленьку формальність.

Коли він розказав мені де чув це прізвище, мені і справді захотілося спершу його вбити, але я стрималася. Я відчула в цьому і свою провину, адже я не давала на такий випадок Олегу ніяк настанов, тому звідки він міг знати, як вчинити в такій ситуації.

В той день, коли в офісі було дуже холодно, я пішла додому. Олег залишився на чергуванні, знайшов відкрите вікно, закрив його, зробив гарячого чаю і вмостився перед комп’ютером. Що саме він робив за комп’ютером, він не уточняв, а я й не перепитувала. Але саме в той день в офіс подзвонив чоловік з проханням знайти його дочку. Вона пропала 3 дні назад, а від міліції користі не багато. Самі вони вже не знали де її шукати, тому і вирішили найняти детектива. Олег пояснив йому, що наше агентство зайняте зараз іншим розслідуванням, власниці немає на місці і він не може дати чоловікові точну інформацію про те, чи зможемо ми взятися за цю справу. Попросив його залишити контактні дані і пообіцяв, що я йому передзвоню наступного дня. Чоловік погодився, залишив свою адресу і телефон. Але просив нас не зволікати, адже справа нагальна. Олег хотів все мені розказати в той день, але коли я подзвонила і запиталася про причину холоду в офісі, він повнісю забув про дзвінок. Олега не можна назвати не серйозним, просто таке може статися з кожним. Так от, того чоловіка звали Рамал Риков. Олег добре запам’ятав це ім’я, тому що перше подумав, що мужчина погано вимовляє літери і тому його звати Роман, а не Рамал. Але тепер він був на 100 процентів впевнений, що тато Крістіни є тим самим чоловіком.