Глава 5. Хто підмінив дітей?

ГЛАВА 5.

 Сьогодні вранці на вулиці пішов сніг. До 12 години дня навалило так багато, що всі мамаші вибігли гуляти з дітьми на саночках. Я також вирішила пожертвувати сьогоднішнім робочим днем і піти гуляти з Максимкою. Олегу позволила не приходити на роботу. Тим більше я чекала на результат Ваніного дослідження, тому день могла провести відпочиваючи.

Максим був задоволений нашою прогулянкою. Море радості було на його обличчі. В мене аж душа раділа. Такий хороший сьогодні день! Але з двохрічною дитиною довго не погуляєш, так і захворіти можна, тому пів третьої ми вже підійшли до нашого будинку. На стежці стояла баба Стефа, Таніна сусідка та ще дві бабулькі з сусіднього будинку. В обличчя я бабульок знала, але імена – ні.

• Доброго дня!, - привіталась я зі старушками.
• Доброго дня, Ірочко, - мовила баба Стефа. – З онучком гуляєш?
• Так. Погода хороша, от вирішили погуляти трошки.

Бабулькі, які побачили, що тепер можуть відв’язатися, від надоїдливої баби Стефи, втекли навіть не попрощавшись, а баба Стефа і далі почала задавати мені ідіотські питання. Я вже не рада була, що привіталась з нею. Але як можна було зробити вигляд, що я її не побачила на стежці, якщо стежка шириною в метр. Діватись мені було нікуди. Я вирішила обернути це на свою користь і сказала:

• Да, погода сьогодні прекрасна! Стільки снігу. Останній раз стільки снігу було 16 років назад. Прямо на новий рік випав. Я це добре пам’ятаю! Я тоді з семимісячним Іваном гуляла.
• Ні, ні Ірочко, ти помиляєшся!
• Чого це ви так думаєте?
• Бо я прекрасно пам’ятаю той рік. Тоді Танюха народжувала! Сніг зовсім не падав!
• Ну, вночі може і не падав, а ранком?
• І ранком не падав, бо я якраз з роддому поверталась. Нічого не було.
• А що ви в роддомі робили?
• Так я з Танічкою поїхала, боялась її саменьку відпусткати.

На самому цікавому нас обірвав мій охоронець Олег. Як виявилось він образився на мене. Подумав, що я звільнити його хочу. Тільки почав до мене претензії пред’являти, як я його обірвала і разом з Максимом в офіс потягнула. Ще не хватало, щоб баба Стефа це все чула.

• Ірино! Знаєте, як мені обідно. Найняли мене охоронцем працювати. Потім в секретарі перевели, далі в няньку, а сьогодні я взагалі вам став не потрібний. А я до речі вищу освіту маю та в органах служив. Міг би вам і прислужитися.
• Олежику. Я не збираюсь тебе звільняти. Просто сьогодні вирішила присвятити день онуку.
• Ви правду говорити?
• Так, звісно. Але буду мати на увазі, що ти завжди готовий мені допомогти.

Не встигла я договорити, як в офіс прибіг захеканий Ваня і викрикнув:

• Мама, Катя на морі точно не була! В неї лише два штампи!
• Я напевне вийду, - сказав Олег.
• Ні, все таки краще залишся!,-сказала я. - Раз ти член нашої команди, то також маєш бути в курсі справ.

І ми все розповіли Олегу. Він нас довго уважно слухав, а потім сказав:

• Да… уж…
• То як будуть якісь пропозиції?, - запиталась я.
• На мою думку дівчаток все таки двоє, - сказав Олег. – А на рахунок того, як вони між собою пов’язані, ми маємо вияснити. Треба розпитати Андріана і Лєну, чи не знають вони де жила Кармелітка на морі. Тоді їхати туди і виясняти чи то її постійне місце проживання чи вона там тільки відпочивала!
• Добре, якщо постійне, - сказала я. – А якщо ні? І де тепер її шукати? Відпочила дівчина і все. Світ та великий!
• Мам, чого ти тупиш! Якщо вона там відпочивала, то господиня мала записати її паспортні дані. Ніхто не пустить без паспорта когось до себе. Або на крайняк, паспортні дані когось з рідних, з тих, що з нею були.
• А якщо вона записала тільки прізвище і ім’я, без Адреси?, - спитала я.
• Тоді я проб’ю це по своїх каналах!, - сказав Олег.

Ввечері я поговорила спершу з Андріаном, потім з Лєною. Обоє вони чітко описали мені де жила Кармелітка на морі. При чому Андріан навіть адресу пам’ятав. Андріан і далі вважав, що це була Катя, а от Лєна настоювала на тому, що це навіть не двійник Каті, а її сестра близнючка. Мені стало дуже цікаво, чого вона так стверджує про те. Лена попросила почекати мене хвилин 20, кудись пішла, потім повернулась з фотографією в руках. Фотографія була чорно-біла і явно дуже стара. Коли я поглянула на зображення, одразу покликала Олега. На фотографія була дівчина, дуже подібна на Катю.

• Хто це?, - запитала я.
• Це я в дитинстві, - сказала Лєна.
• Но Катя дуже подібна на вас, але вона ж дочка Тані. Як так може бути?
• Я давно підозрювала, що Катя моя дочка, але був певний фактор, який мене стримував.

Лєна почала розповідати нам свою історію. Виявилось, що Лєна закінчила медичне ПТУ. В медінститут так і не поступила, кар’єру не зробила, але вдало вийшла заміж. Коли Лєна завагітніла, вона була на сьомому небі від щастя. А її свекор Зорян Фельдман, аж на мільярдному. Адже, якщо Лєна народить хлопчика, то вони отримають великий спадок.  На 4 місяці вагітності виявилося, що в Лєни буде двоє діточок. Через два місяці на узі, Зорян сказав, що бачить, що один плід – точно дівчинка, а другий – ховається. Він був на 100 процентів впевнений, що це пацан ховається. Для Лєни ж головне було, щоб діти здоровими були. За два тижні до родів вона пішла в своє ПТУ на зустріч з однокурсниками. В ПТУ як виявилось привезли апарат УЗД для практичних занять, і вони вирішили згадати свої медичні навики, а їх «під опитним кроликом» стала Лєна. Ігор, її однокурсник, який і проводив це саме УЗД, сказав їй, що в неї близнючки – дві дівчинки!