Сліди на Піску

Наступного дня після того, як вони знайшли капелюх Сови Соні, наші детективи знову зібралися в центрі Лісового Скверу. Макс, Ліза, Захар і Єгор обговорювали вчорашні події, коли до них підбігла маленька мишка Міла.

- Привіт, друзі! - вигукнула Міла. - Я знайшла дивні сліди на піщаній доріжці біля річки. Ви повинні їх побачити!

- Чудово, Міло! Ми любимо загадки, - відповів Макс. - Покажи нам ці сліди.

Друзі пішли за Мілою до річки, де вона показала їм сліди на піску. Сліди були великі й чіткі, і ніхто з них не міг зрозуміти, кому вони належать.

- Ці сліди явно залишив великий звір, - сказав Макс, схилившись над слідами. - Можливо, це був вовк?

- Ні, Макс, - заперечила Ліза, примруживши очі. - Я думаю, це сліди птаха. Подивися на ці відбитки - вони нагадують пташині лапки.

Захар і Єгор почали уважно вивчати сліди, а потім переглянулися.

- Ми не можемо бути впевнені, поки не перевіримо всі можливі варіанти, - сказав Захар.

- Так, нам потрібно розділитися й оглянути околиці, - додав Єгор. - Макс, ти йдеш на північ, Ліза - на південь, Захар - на схід, а я - на захід. Зустрінемося тут за годину.

Усі погодилися і розійшлися в різні боки. Макс пішов на північ, уважно оглядаючи землю й кущі. Раптом він почув дивний шум. Макс обережно підійшов ближче і побачив, як їжачок Борис намагається підняти дерево, що впало.

- Привіт, Борисе! - вигукнув Макс. - Потрібна допомога?

- Привіт, Макс. Так, це дерево впало після вчорашнього шторму, і я не можу його підняти, - відповів Борис, важко зітхнувши.

- Давай піднімемо його разом, - запропонував Макс.

Макс і Борис спільними зусиллями підняли дерево і поставили його на місце.

- Спасибі, Макс. Ти справжній друг, - подякував Борис.

Макс попрощався з Борисом і продовжив свій шлях, але нових слідів він не знайшов.

Тим часом, Ліза на півдні помітила дивні рухи в кущах. Вона підійшла ближче і побачила зайченя, яке заплуталося в заростях.

- Привіт, маленьке, - сказала Ліза, допомагаючи зайченяті вибратися. - Що ти тут робиш?

- Я грався і випадково заплутався, - відповіло зайченя. - Дякую за допомогу!

- Будь ласка, будь обережним наступного разу, - сказала Ліза, погладивши зайченя по голові.

Ліза продовжила свій шлях, але нових слідів теж не виявила.

Захар на сході знайшов старе гніздо, що лежало на землі. Він підняв його і побачив під ним кілька пташиних пір'їн.

- Цікаво, може, це пов'язано з нашими слідами? - подумав Захар і взяв кілька пір'їн із собою.

Єгор на заході натрапив на зграйку пташок, які весело щебетали на гілці. Він вирішив підійти ближче, щоб роздивитися їх, але раптово спіткнувся об камінь і впав просто в калюжу.

- Ой, який я незграбний! - засміявся Єгор, піднімаючись і струшуючи з себе воду.

Через годину всі зібралися знову на місці слідів. Макс, Ліза, Захар і Єгор розповіли один одному про свої пригоди.

- Я допоміг Борису підняти дерево, але нових слідів не знайшов, - сказав Макс.

- Я допомогла зайченяті вибратися із чагарників, але слідів теж не було, - додала Ліза.

- А я знайшов старе гніздо і кілька пташиних пір'їн, - повідомив Захар, показуючи знахідку.

- Я натрапив на зграйку пташок і впав у калюжу, - засміявся Єгор. - Але слідів не виявив.

Макс подивився на пір'я Захара і потім на сліди на піску.

- Можливо, це пір'я і сліди дійсно належать якомусь великому птаху? - припустив він.

Раптом із-за кущів з'явився величезний журавель. Він підійшов до друзів і сказав:

- Привіт, детективи! Я чув, що ви шукаєте, кому належать ці сліди. Це мої сліди. Я приходив сюди вчора, щоб пошукати рибу в річці.

- О, ось воно що! - вигукнув Макс. - Це пояснює все!

- Дякую, що допомогли нам розібратися, - додала Ліза.

- Завжди радий допомогти, - відповів журавель, поклонившись і відлітаючи.

Друзі зраділи, що змогли розв'язати ще одну загадку. Вони зрозуміли, що важливо працювати в команді та допомагати одне одному, щоб досягти успіху. З почуттям виконаного обов'язку вони повернулися в Лісовий Сквер, готові до нових пригод і загадок, які принесе їм майбутнє.

Після того як журавель полетів, детективи вирішили трохи відпочити біля річки. Вони сиділи на березі й обговорювали свої недавні пригоди.

- Знаєте, це була чудова справа, - сказав Захар, з усмішкою дивлячись на воду. - Ми не тільки знайшли власника слідів, а й допомогли багатьом нашим друзям.

- Так, це було цікаво, - погодився Єгор. - І весело! Особливо, коли я впав у калюжу.

Усі засміялися, згадуючи цей момент. Макс подивився на своїх друзів і відчув гордість за їхню команду. Але його думки перервав новий звук - тихе підвивання, що лунало з глибини лісу.

- Що це за звук? - насторожено запитала Ліза.

- Схоже, хтось потрапив у біду, - відповів Макс. - Нам потрібно перевірити.

Усі піднялися і пішли в бік звуку. Пройшовши через густі кущі, вони побачили маленьке вовченя, яке сиділо на землі й тихо скиглило. Його лапка застрягла в пастці, яку, ймовірно, поставили браконьєри.

- Бідне маля, - сказала Ліза, підбігаючи до вовченяти. - Ми тебе звільнимо.

Макс обережно підійшов і почав оглядати пастку. Єгор і Захар почали допомагати, намагаючись не заподіяти вовченяті болю.

- Не бійся, ми тут, щоб допомогти, - заспокоював Макс вовченя.

Після кількох хвилин напруженої роботи їм вдалося відкрити пастку, і вовченя звільнилося. Воно обережно піднялося на лапки й подивилося на своїх рятівників із вдячністю в очах.

- Дякую вам, - тихо сказало вовченя. - Мене звати Віллі. Я загубився і не знав, як повернутися додому.

- Не хвилюйся, Віллі, - сказав Макс. - Ми допоможемо тобі повернутися до твоєї сім'ї.

- Але для початку давайте оглянемо його лапку, - запропонувала Ліза. - Ми повинні переконатися, що все гаразд.

Вони уважно оглянули лапку вовченяти і побачили, що, на щастя, рана була не надто серйозною. Захар знайшов поблизу трохи лікувальних трав, і Ліза акуратно наклала їх на рану.