Розділ 11.Крижаний дзен та весільна математика

Двері детективного агентства «Хаос і Порядок» (так, ми все ж офіційно перейменували його, попри довгі суперечки про те, яке слово має йти першим) з гуркотом відчинилися. На порозі стояв молодий, захеканий чоловік у дорогому костюмі. Його краватка була зсунута набік, а в очах читався той самий знайомий нам розпач, з якого зазвичай починалися всі наші найкращі гонорари.
​— Будь ласка, допоможіть мені! — вигукнув він, дивлячись на нас. — Мені сказали, що ви єдині, хто береться за абсолютно неможливі справи. Мою наречену викрали прямо під час репетиції весілля, але викрадач не просить грошей... Він залишив лише коробку з живим пінгвіном і записку з математичним рівнянням!
​Я повільно повернула голову до Дмитра. На моєму пальці гарно виблискувала платинова каблучка. Дмитро відірвався від свого монітора, поправив свої іміджеві окуляри, потім подивився на мене. На його обличчі з'явилася та сама фірмова, хижа і впевнена посмішка справжнього детектива.
​Он перевів погляд на клієнта, потім відкрив свій улюблений блокнот і з приємністю вивів на першій сторінці: «Справа №10. Живі пінгвіни та весільна математика».
​— Заходьте, сідайте, — спокійно сказав Дмитро, підморгуючи мені. — Ви звернулися за адресою. Мій напарник якраз обожнює пінгвінів, а я... я просто геніально розгадую рівняння. Розказуйте свій план. Подивимося, як ми його зруйнуємо.

​— Дмитре, якщо ти зараз скажеш, що за твоїми розрахунками температура цього пінгвіна є оптимальною для утримання його в нашому офісному сейфі, я почну шукати адвоката з розлучень ще до того, як ми встигнемо відсвяткувати першу річницю, — я притиснула слухавку плечем до вуха, намагаючись утримати в руках гігантський сачок для риби.
​— Таміло, по-перше, температура тіла антарктичного пінгвіна становить приблизно 38^\circ\text{C}, тож у сейфі йому буде занадто спекотно, — пролунав у динаміці абсолютно спокійний, аналітичний голос мого чоловіка. — По-друге, за моїми підрахунками, ймовірність того, що цей птах є частиною складної криптографічної схеми, дорівнює 94\%. Я вже розгадав першу частину рівняння із записки. Координати ведуть до приватного крижаного павільйону на ВДНГ. Наречену нашого клієнта тримають там.
​— Крижаний павільйон? — я мимоволі здригнулася. — Тобто замість єгипетського сафарі ми тепер граємо в «Снігову королеву»?
​— Саме так. І у нас є рівно сорок хвилин до того, як викрадач змінить геолокацію. Я буду на місці за десять хвилин. Одягайся тепліше, Таміло. Твій улюблений хаос сьогодні має бути добре ізольований від обмороження.
​Через п'ятнадцять хвилин ми вже стояли біля службового входу до занедбаного крижаного павільйону. Навколо панувала тиша, порушувана лише низьким гудінням промислових холодильних установок. З рота йшла пара, а неонові вивіски парку відкидали на замерзле скло химерні сині та рожеві тіні.
​Дмитро виглядав як завжди бездоганно — навіть у теплому зимовому пальті та вовняному шарфі, який я власноруч (і дуже хаотично) пов'язала йому перед виходом. У руках він тримав тепловізор та свій незмінний планшет.
​— Система безпеки тут застаріла, але ефективна, — шепнув він, нахиляючись до мого вуха. Його тепле дихання на мить зігріло мою щоку. — Датчики руху реагують на будь-яке коливання повітря, що перевищує швидкість одного метра за секунду. Тож бігати й стрибати, як ти любиш, не вдасться. Нам доведеться рухатися дуже повільно. Спокійно. Синхронно.
​— О, тобто це як танго, тільки в пуховиках і за температури мінус десять? — посміхнулася я, дістаючи з кишені лазерну указку.
​— Майже. Тільки замість троянди в зубах у нас буде загроза пневмонії. Рушаймо.
​Ми прослизнули всередину. Павільйон був заповнений гігантськими крижаними скульптурами: тут були замерзлі лебеді, фантастичні замки та прозорі трони, які в синьому світлі прожекторів виглядали казково і водночас моторошно.
​У самому центрі залу, прив'язана до крижаного стільця, сиділа наречена нашого клієнта — молода дівчина в розкішній весільній сукні, поверх якої було накинуто важку чоловічу куртку. Вона була притомна, але тремтіла від холоду. Поруч із нею на крижаному постаменті стояв великий цифровий таймер, який відраховував назад: 08:14... 08:13...
​А за постаментом, гріючи руки біля портативного обігрівача, стояв викрадач. Це був Артур — колишній бізнес-партнер нашого клієнта, якого той нещодавно виставив з їхнього спільного стартапу через фінансові махінації.
​— О, аналітики прийшли, — уїдливо посміхнувся Артур, помітивши нас. У його руці блиснув металевий пульт. — Я знав, що ви розгадаєте рівняння. Але ви запізнилися. Якщо ви зробите хоча б один різкий рух, датчики зафіксують коливання, і ця крижана брила над головою красуні — він вказав на гігантську гостру бурульку під стелею — просто впаде. Мені потрібні мої коди доступу до рахунків компанії. Введіть їх на цьому терміналі, і дівчина вільна.
​Дмитро зробив крок вперед — повільно, плавно, наче пересувався під водою. Його обличчя було абсолютно спокійним.
​— Артуре, ваші коди вже заблоковані кіберполіцією, — рівним баритоном промовив він. — Навіть якщо я введу їх, ви не отримаєте ні цента. Але я можу запропонувати вам іншу математичну модель. Модель вашого виживання без тюремного терміну за кіднепінг.
​Поки Дмитро впевнено заговорював зуби викрадачеві, демонструючи йому якісь графіки на планшеті й повільно привертаючи всю його увагу до себе, я почала діяти за своєю власною, не задокументованою в жодному плані схемою.
​Я почала обходити залу з флангу. Рухатися повільно було справжньою тортурою для мого темпераменту, але я уявляла, що ковзаю по паркету під час нашого першого танго. Крок... пауза... перенесення ваги... ще один крок.
​Я підібралася до кріплення тієї самої гігантської крижаної брили під стелею. За допомогою своєї шпильки для волосся (яка тепер завжди була зі мною) та портативного міні-обігрівача, який я поцупила з офісу, я почала обережно прогрівати пусковий механізм датчика руху, щоб заблокувати його реакцію на тепло.
​— Час майже вичерпано! — раптом крикнув Артур, помітивши, що таймер показує менше двох хвилин. Його палець напружився на пульті. — Вводь коди, або я сам натисну кнопку!
​Дмитро кинув швидкий погляд у мій бік. Я зафіксувала обігрівач на датчику і показала йому великий палець. Система була тимчасово засліплена.
​— Тепер, Таміло! — голосно крикнув Дмитро.
​Цей заклик зняв усі обмеження швидкості. Я злетіла на крижану скульптуру лебедя, відштовхнулася від неї й у красивому, абсолютно божевільному стрибку полетіла прямо на Артура. Ми обидва покотилися по холодній підлозі, а пульт вилетів з його рук, розбившись на друзки об лід.
​Дмитро опинився поруч за секунду. Одним чітким, професійним рухом він заламав руку Артуру за спину, фіксуючи його на підлозі.
​— Фізика, Артуре, — важко дихаючи, промовив Дмитро, поки я гарячково розв'язувала мотузки на нареченій. — Сила дії завжди дорівнює силі протидії. Особливо коли протидія важить вісімдесят кілограмів і дуже не любить, коли мерзне його дружина.
​За пів години павільйон уже був заповнений поліцією та медиками. Наречену, загорнуту в ковдри, передали щасливому нареченому, який прибіг на місце з тим самим пінгвіном під пахвою (виявилося, птах просто втік з приватного зоопарку Артура, і той використав його як курйозний відволікаючий маневр).
​Ми з Дмитром стояли біля виходу, гріючись гарячим чаєм із одного термоса. Обидва наші носи були червоними від холоду, а на віях застигли дрібні краплі конденсату.
​— Ну що, головний аналітику? — я притиснулася до його плеча, відчуваючи, як мене поступово відпускає адреналіновий дрож. — Як тобі наш крижаний дзен? Усе пройшло за планом?
​Дмитро обійняв мене за талію, притягуючи ближче і ховаючи моє обличчя від холодного вітру під своїм широким коміром.
​— Не зовсім, — тихо відповів він, посміхаючись у моє волосся. — Мій план передбачав, що ти стрибнеш на нього з крижаного трону, а не з лебедя. Траєкторія з лебедя була на 15\% небезпечнішою через кут нахилу крил.
​— Але ж спрацювало!
​— Спрацювало, — він нахилився і ніжно поцілував мене в холодний ніс. — Бо коли справа стосується тебе, Таміло, навіть закони гравітації та математики роблять виняток.
​Я подивилася на свою каблучку, яка виблискувала в променях поліцейських мигалок, і зрозуміла: наш одинадцятий розділ був лише початком великої, нескінченної книги, де кожен новий день приноситиме свій хаос, а ми завжди знатимемо, як перетворити його на наш власний, ідеальний порядок.