53

Знову запанувала тиша.

Лера вдивлялася в сині очі Адама і бачила в них свого сина.

Вона подивилася на нього.

Він теж дізнається. І для нього це буде найбільшим шоком. Володя зненавидить її. Та це буде заслужено.

У коридорі відчинилися двері.

- Шо тут таке? – на кухні показався Борис.

- Тату? – не зрозуміла Інна. – Ти як...

- Ваша мама написала, шо тут зараз буде таке, шо я мушу почути, - він вмостився на табуретці біля Єви.

- Повторюю: я хочу розлучення, - Адам ретельно вимовляв кожну букву, не відводячи погляду від зелених очей Лери. – Ти роками від мене шось приховуєш. Я просив тебе на першій зустрічі все мені розказувати, а ти не дотримала слова.

Вона винувато втупила погляд у килим на кухні.

Боковим зором глянула на сім’ю. Вони не рухались і поводилися так, ніби дивляться фільм і це все їх не стосується. Та й правда: зараз між ними була величезна стіна.

- Адам... - Лера підвела погляд, - я все розкажу.

- Звичайно, ти це зробиш, - голос не втрачав твердості, - а як інакше? Ми будемо знати правду і спокійно розійдемося.

Валерія сіла на свою табуретку. Адам помістився поруч.

Жінка зробила кілька глибоких вдихів.

- Я... Не знаю, з чого почати, - її голос тремтів.

- Тоді ми тобі допоможемо. Хто цей чоловік, що приходив? – спитав Адам.

- Родіон, - відповіла Лера, не дивлячись на свого чоловіка. Вона затягнула рукави светра на долоні і схрестила їх на столі.

- Ця твоя перша любов, про яку ти розказувала? – запитала Орися.

Валерія кивнула.

- А чому приходив? – цікавився Адам.

Лера різко видихнула. Набрала рішучості.

- Не треба з мене витягувати по слову. Почнемо з початку. Познайомилася з Родіоном на ярмарку. Це був червень 2004 року. Від тоді ми з ним постійно бачились і закрутився в нас роман.

- Лер, не треба. Це до добра не доведе, - перебила Єва.

- Мамо, пізно вже. Адам сам хоче розлучення. Нехай вже дізнається правду.  Так-от, моя мама була проти Родіона, адже той працював вантажником, тата не мав, а мама була пенсіонерка. І взагалі жили вони бідно. Його мама теж була проти, бо казала, шо я якась шахрайка. Але ми все одно бачилися в секреті від всіх. А потім... – перевела погляд на Адама.

- Мама знайшла мене, так? – догадався він.

- Так. А я все життя хотіла мати повагу в селі. Ну самі подумайте, з таким прізвищем нелегко жити.

- І шо, почали поважати? – скептично дізналася Орися.

Лера глянула на неї і примружила очі. Нахилилася вперед.

- Ти мене і зараз не поважаєш. А в селі все-таки люди почали заздрити. Та це краще. Значить є чому, - вона відхилилася назад, прочистила горло. – Родіон дізнався про весілля не від мене. Тоді він кинув мене, а потім знов вернувся. Він приходив до мене в магазин і я так жила, ніби це нормально.

- Я знав, шо тобі треба гроші, - сказав Адам.

- Не гроші, Адаме! Не тільки в них справа.

- Це не має значення. Суть одна. Продовжуй.

- А той чоловік, шо за всіма стежить, то Родіон? – озвався Борис.

Лера піднеслася, підійшла до стільниці, налила собі води в склянку, випила та повернулася назад за стіл.

- Ні. Це батько Родіона, - вона наважувалася сказати наступне речення. -  І не тільки. Він Марко, який віддав мені подвір’я. Вже тоді знав про мої стосунки з його сином, тому і дав подвір’я безплатно. Не тому, шо ми були бідні.

Володі перехопило подих. Здається, було чутно серцебиття кожного. А може, то тільки шум у голові?

- А Родіон знав про це і не сказав? – допитувалася Єва.

- Марко кинув Ганну вагітною. Вона сама виховала Родіона. Тільки він весь цей час надсилав їм гроші, нібито якась соціальна допомога. Я дізналася про це перша. 3 роки тому. Після цього він мені періодично надсилав гроші і різні записки. Навіть погрожував, шоб я все вам розповіла, вона заплакала. – Я дуже боялася вас втратити...

- Якби боялася, то не була би зрадницею! – крикнула Єва.

- Не кричи на неї, - наказав Борис. – Ти не бачиш, в якому вона стані?

Бабця заспокоїлася.

Володя не розумів. Він же бачив, як вони працювали, мов команда. А зараз? Ця команда розлетілася на друзки від брехні.

У грудях йому запекло. Горло стискала змія у вигляді комка.

- Я теж маю, шо сказати, - почав Адам. – Я хотів одружитися з сусідкою своєю Оленою. Хоча, вона ніколи не відповідала мені взаємністю, я вірив, що колись вона мене полюбить. Але мама вирішила все за мене. Звісно, ми самі винні. Ми самі написали свою долю. А тепер, щоб її змінити, подамо на розлучення.