Наталя.
Перед тим як я мала виходити з дому, у двері хтось постукав.
Я застогнала, адже ранок і так був зіпсутий спочатку через пролиту каву на піжаму, потім через те, що ніяк не могла вмикнути теплу воду в душі, а потім, бо ніяк не могла витягнути з ліжка Івана. І зрештою сказала йому, що якщо запізниться в школу, то це будуть його особисті проблеми.
- Та кого там ше біда принесла? – невдоволена бурмотіла я, а гість все інтенсивніше стукав.
Я відчинила і на порозі постав Северин. Десь усередині щось заворушилось і я вже не могла сердитися.
- Доброго ранку! – привітався він.
- Доброго! – відповіла я, вдавано невдоволено.
- А я бачу, ти вже зібралася. Така гарна. Може, є пару хвилин на розмову?
Я зашарілася. Закусила нижню губу.
- Є, - відповіла і попрямувала на кухню.
- Наталю, - почав він, сівши навпроти мене за столом, - я знаю тебе може хвилювати те, шо ми так зблизилися з Іваном, але я не хочу, шоб ти верталася до мене тільки через нього. Я готовий приїжджати до нього ось так хоч кожен день.
Я відвела погляд. Як же добре він мене знав! Він вгадав всі мої переживання.
- Северин, я теж зрештою не проти, щоб ти так приїжджав, але сам Іван може не захотіти.
- Поки ж йому все подобається. Але якщо щось, то я можу найняти вам квартиру в місті. Десь недалеко від мене.
Мої зіниці розширилися. Я навіть не знала, що відповісти. Він справді пропонує допомогу без нічого взамін? Невже він справді змінився? Хіба таке можливо?
- Северин, не треба так про нас дбати. Ми якось справлялися самі весь цей час.
- Ну як знаєш. Тоді я на вихідних знову приїду, - сказав він і вийшов з дому.
Дорогою до садочка я думала про цей візит. 10 років тому я остаточно зневірилася в людях. Але тепер... Северин щиро хотів допомогти нам. Я бачила це в його очах.
На роботі я все відганяла ці думки. А потім увечері, лежачи у своїй кімнаті, слухаючи, як за стіною шумів син, далі думала. Чому Северин саме зараз змінився? Це справді вплив того, що його всі покинули? Тоді, може, він це заслужив? Не варто до нього вертатися. Ні. Він не достойний цього. Нехай комунікує з Іваном, але повертатися не буду. Жила сама 10 років і ще стільки ж проживу. Двічі в одну річку не ввійдеш. Не стану я ніколи більше Наталією Городчук. Не хочу знову терпіти той біль, коли він зрадить мене. Я була впевнена, що це точно станеться знову.
І чому я забула тоді, що ніколи не кажи «ніколи»? Даремно. Краще б згадала.
#1099 в Детектив/Трилер
#410 в Детектив
#687 в Молодіжна проза
#191 в Підліткова проза
розслідування, сімейна драма та родинні таємниці, шкільне життя
Відредаговано: 25.10.2026