15 років тому, 25 жовтня 2004 рік
Де наш дім? Що таке той дім? Не знав Адам відповіді на це запитання, та й ніхто не знав.
Адам повертався додому з роботи. Зайшов на літню кухню, де мама саме смажила млинці. Сестра допомагала їй.
- Так смачно пахне! – похвалив хлопець.
- Певно, в тракторному заводі такого нема, - огризнулася вона.
Мати була проти того, що Адам у 14 пішов у ПТУ на тракториста. Вона так усе життя пояснювала, що він поважний Крижанівський, тому має піти по стопах одного з дідів. Але тому він і вибрав діда з татового боку, адже той був головою колгоспу. Хлопець наївно вірив, що зможе з тракториста стати головним у цілому калхозі.
- Мамо! – обурилася моя сестра. Вона цілком підтримувала братів вибір стосовно професії.
- Ти помовчи! Однаково вийдеш заміж і прізвище поміняєш, а Адам рід наш продовжує, - подивилася на сина, - і ганьбить водночас.
Адам підійшов до неї.
- Мамо, чому ти так недовольна? Скоро я одружуся в Оленою, приведу сюди і ми будемо щасливо жити.
Магда вся зблідла. Вона глянула на нього і примружила очі та стиснула губи.
- Ше чого? Хто така та Олена? Мені стидно, шо ми біля неї живемо, та я ніколи в житті не дозволю, шоб вона стала моєю невісткою! – вона з силою поклала млинець на тарілку та залила знову тісто.
Адам зітхнув і сів на лавку. Не любив сваритися, був дуже спокійним і розсудливим, хоча мав тільки 18, і на думку інших мав бути запальним.
Мама завершила смажити млинці та поставила тарілку на стіл.
- Знаєш шо? Я знайшла одну дівчину. Така файна...
- Мамо! – перебив хлопець її. – Ти мене хочете насильно за когось посватати?
- Правда. Як так можна? – додала сестра.
- Сину, послухай, в тебе з Оленою майбутнього нема, а ця... Ну я як я тільки подивилася на її фотографію, то зразу подумала, шо вона народилася для прізвища Крижанівська, - її очі палали від самої думки.
- То ти ше навіть вживу її не бачила?
- Та я то дурниця. Я вже поговорила з її мамою, ви зідзвонитеся і домовитеся про зустріч десь в листопаді.
Адам знав, що цей момент настане. Знав, що не дадуть одружитися з тою, з якою хотів. І ще знав, що нічого не може вдіяти. Мусить це зробити. Але десь підсвідомо надіявся, щоб ця дівчина відмовилася від нього, щоб він був їй огидний.
У п’ятницю Магда повідомила, що Адамова майбутня теща вже переговорила зі своєю дочкою, тому завтра хлопець має до неї подзвонити ввечері.
Набрав її.
- Алло! – озвалася вона. – Це Адам?
- Так, - відповів.
- Ой, я дуже рада, що ви звернули на мене увагу. Це дуже поважно для мене. Самі Крижанівські, - Адам відчув нотку хвилювання в голосі.
Це його насторожило. Вона говорила так, ніби їй був потрібен тільки статус.
- То, може, ми б зустрілись якось?
Хлопець почув, шо їй хтось збоку щось шепоче.
- Наступні два тижні я точно не зможу. Може, 15?
- Так, мені підходить.
- До зустрічі!
Адам поклав слухавку.
Вона не говорила так, як говорила Олена. Хоча, що він очікував? Звісно, в неї не буде почуттів до Адама, адже вона його не бачила жодного разу. Але чому тоді погоджується на цей шлюб? Треба буде спитати на зустрічі.
І таки запитав. Навіть безцеремонно. Просто «Тобі так важливе моє прізвище?». І тоді вони обоє зрозуміли, що це буде таємниця, яка їх об’єднуватиме все життя. А може, і не все...
#1087 в Детектив/Трилер
#408 в Детектив
#677 в Молодіжна проза
#189 в Підліткова проза
розслідування, сімейна драма та родинні таємниці, шкільне життя
Відредаговано: 25.10.2026