42

Лера.

Після того листа нічого не було, як раніше. Усі говорили, сміялися, їм було весело.

Тільки ззовні.

Вони знали не все.

Але сьогодні я з цим покінчу.

Я не могла вже дивитися в очі своєму сину. Я завжди згадувала той його погляд, коли він прочитав лист. Він мені не довіряв. Та й як міг довіряти, коли я сама будувала брехню стільки років?

Марко дав часу до 23 лютого.

Кожен день мені стискав горло, адже наближалася ця дата.

Я машинально пробивала продукти за прилавком.

- Лер, здачу, - мовив покупець, дивно оглядаючи мене.

- Ой... Вибачте, - я простягнула гроші та всміхнулася, ніби нічого не сталось, а насправді всередині все розси́палося.

Сьогодні на вечерю я покликала ще й тата. Він теж має це почути.

Я стояла якийсь час перед хвірткою. Не хочу заходити. Але треба.

Хоч усі знали, що я маю повідомити дещо важливе, поведінка їхня була спокійна.

Якби вони тільки знали.

Пройшло трохи часу і я не витримала.

- Можна хвильку? – усі розмови припинилися і погляди повернулися на мене.

- Шо таке, доню? – спитала мама.

- Я... Я скажу те, шо я мала сказати. Ви ж знаєте, я виходила заміж за Адама не через кохання.

- То й шо? Люди і не так живуть. За 14 років вже можна звикнути і покохати, - говорила мати.

Я глянула на неї. Вона навіть зараз сміє поводитись, як та, яка може вирішувати за всіх.

- Не з’явилося, - відрізала я.

- Адам тебе так любив. Коли він перестав? – здивувалася мати.

- Він теж не одружився через почуття, мамо.

Вона сахнулася. Тобто вона цього не знала? Тобто, коли вона поставила на столі фото Адама, то була впевнена, що він мене справді щиро кохає?

- А чого тоді? – утрутився тато.

- Знав, шо від мене нічого не залежить, - зітхнув Адам. – Не хотів влаштовувати скандалів, все одно було б так, як вирішила мама.

Інна з Орисею зойкнули.

- Це ше не все, - додала я. – Я до весілля кохала іншого чоловіка.

- Яке то кохання? – перебила матір.

- І ніяк я не могла його забути.

Моє серце калатало так, що я думала його чують усі.

- Це він той лист написав? – озвався Володя.

Я завмерла. Глянула на нього. Помовчала якийсь час, а тоді підвелася:

- Я більше нічого вам не скажу. Смачного! - пішла у свою кімнату.