40

Сьогодні була субота. Северин ще вчора зв’язався із сином та запропонував провести весь вихідний разом. Хлопець погодився. Він помітив, що його мати була не надто задоволена, але вона б ніколи не посміла відмовляти Івана від зустрічей з рідним батьком. За це хлопець поважав свою маму, адже в основному такі починають закидати брудом своїх колишніх чоловіків, навіть при дітях, а ця тримала свою думку біля себе.

Після сніданку Іван одягнувся та вийшов на вулицю. Через пів години мав приїхати його батько. Він глянув на сусіднє подвір’я. Там було порожньо. Хлопцю зовсім не боліло, що він очорнив ім’я Володі в очах інших. Сам винний. Для чого братися за розслідування? А до цього ше розказував, шо всіх старих бачить. Іван був радий, що перестав з ним дружити в правильний момент. А той ще потім, то в вікно дереться, то подвір’я обливає, а книжку досі не вернув! Так шо поганий друг тут Володя, а не Іван.

Ось і приїхала синя автівка. Хлопець застрибнув на заднє сидіння та вони разом поїхали у бік «великого міста».

- Куди підемо? – спитав Северин, припаркувавши машину біля ставу.

- Ой, я не знаю, шо тут є, я тут не часто буваю, - відповів Іван.

- А якби я був розумніший 10 років тому, то ми б кожен день їздили сюди. Але ше не все втрачено, - загадково підморгнув чоловік.

Спочатку вони пішли у квартиру Северина. Та була досить велика, простора та багата.

Ліворуч від коридору була кухня-студія. Праворуч -дві кімнати і ванна. Усі стіни були білі, на них висіли картини, всюди яскраво світили лампи, сучасні меблі.

- Подобається? – спитав Северин, помітивши, як його син зачаровано все оглядає.

Він впевнено кивнув головою.

- Отож-бо, якшо ти добре переконаєш маму, то це все буде ваше.

- А ким ти працюєш? – спитав Іван, пропускаючи бажання батька повз вуха.

- Я рієлтор. Непогана робота, а ти ким би хотів бути?

Іван замислився. Він достоту й не знав. Перебирав усі професії і ніким себе не уявляв. Але, побачивши життя тата, він замислився над роботою рієлтора. Небагато знав про цю професію – лише, що треба давати поради з купівлі або оренди житла. Це виглядало досить просто.

- А рієлтором важко бути? – вирішив поцікавитися хлопець.

- Ой... – зітхнув Северин, - важко. Постійно з людьми треба говорити, а вони ж різні бувають. А ше багато є таких, як я, тому попробуй зробити так, шоб на тебе увагу звернули. Краще не ведися на те, шо я так багато живу. Насправді в мене один місяць може бути мільйон, а другий мінімальна зарплата. Я тобі кажу, як є, а ти вже сам вирішуй. То є твоє життя.

Івана це зупинило. Спілкування з людьми йому, звісно, подобалось, але доти, доки вони поводилися так, як він очікував.

Вони випили чаю та пішли в центр. Івану подобалося це місто. Зазвичай, вони з мамою їздили на ринок сюди, але тепер він мав змогу глянути на це все з іншої сторони.

Вони зайшли в кафе, взяли собі по морозиву, потім купили якусь булку без начинки та почали годувати качок. Пізніше вони пішли в центральну бібліотеку, де хлопець довго ходив між стелажами і зрештою взяв 2 книжки.

- Ну все, тепер ти записаний в цій бібліотеці, з села тобі буде важко добиратися, тому ти мусиш переїхати до мене, - жартував Северин. Іван розумів, що той щосили намагається знову возз’єднатися з ними.

- А для чого ти це все робиш? – спитав Іван, коли вони ввечері вони верталися назад.

- Тобто? Я просто змінився. Серйозно. І тепер хоч вернути свою сім’ю. Я зрозумів, шо втратив дуже багато за ці 10 років і жалію, - розкаявся чоловік.

- Але ти так гарно живеш. Для чого тобі ше хтось?

- А ти такий меркантильний. Ти думаєш, шо все зводить до грошей в цьому світі?

- А хіба нє?

- Нє. Є речі важливіші.

Хлопець думав над цими словами всю дорогу. Він не вважав, що гроші головне, але знав одне золоте правило: хто має золото, той і встановлює правила. А про які такі важливіші речі говорить батько? Сім’я? Ну тут Іван згідний. Дружба? Оце вже ні. Хто такий справжній друг? Як його можна ставити вище за все? Ніяк. 6 років дружби – це ще ніщо. Дружба – взагалі ніщо.