38

Лера.

Сьогодні зранку, як завжди, я неохоче встала і попленталася у ванну. Оскільки магазин у мене продуктовий, то завіз товару відбувається щодня, але не завжди саме Родіон приходить.

Я вмилася та пішла на кухню. Там уже сиділи мама з сестрами.

- Доброго ранку! – привіталась я, затягнула легкий халат та схрестила руки на грудях.

- Доброго! – відповіла мама, не відводячи погляду від телефона, де читала новини.

Сестри сиділи та тихо гомоніли.

Спочатку я сіла на стілець, а тоді вирішила зайти до Володі.

Я спитала, що йому снилось, а він, як завжди відповів «нічого». І взагалі якийсь невдоволений з самого ранку.

«Ти втрачаєш сина» - шепотів мені внутрішній голос, коли я замислювалася над тим, що Володі вже не 10, а 13, а я казала, що як він підросте, то відправлю його з Адамом в їхнє село. Напевно, уже настав цей час. Мене зовсім не хвилювало, що доведеться розлучитися, що доведеться попрощатися з дитиною, мене хвилювало, що доведеться все розповісти.

Повернулася на кухню, де вже сидів Адам, сіла біля нього і почала наминати гречану кашу, зварену мамою.

Після того я пішла на роботу. Тільки-но я встигла переступити поріг, як за мною приїхали вантажники. Там був він...

- Доброго ранку, Валеріє Борисівно! – привітався Родіон. Я подумала, чому так офіційно, а виявилося, що з ним були ще його напарники. Але мене це не зупинило. Я знала перевірений спосіб, залишитися наодинці з ним.

- Доброго! Заходьте, - провернула ключ у замку і впустила їх усередину.

Вони занесли ящики та поставили біля прилавка.

Тоді я покликала Родіона в підсобку.

- Я тобі до цих пір не казала цього, але Марко мені погрожує, - заявила я, зрозумівши, що часу мало, а я так і не наважуся. Я вірила, що він мені допоможе.

Родіон наморщив чоло.

- Чим?

- Пам’ятаєш, як ти приїхав прямо до мене додому? Чим ти тоді думав? Ти ж знав, що він за нами всіма стежить. Шо він знає все про кожного. Він побачив нас, і сказав, шоб я все розказала сім’ї, інакше розкаже все він. Ти уявляєш, як я кожен день боюся за них? А якшо з ними шось станеться? Винною в всьому буду я!

Він мовчав та уважно дивився на мене.

Зітхнув.

- Ти думаєш, я можу шось зробити? Він взагалі вибрав найліпшу стратегію! Я ніяк не можу надивуватися, який він геніальний!

- Ти теж від нього далеко не втік! Постійно кидаєш мене. Це все гени, шо тут казати, - вирішила я.

- Я тебе не кидаю просто так. Спочатку ти заміж намилилася за іншого, бо він, бачте, Крижанівський. Та я колись обрушу все село на голову тих поважних панів. Потім ти приховала від мене рідного тата. Як ти так могла? Ти знала про все, він тобі і листи писав, і гроші надсилав, а ти... Ну тебе!

- Ти знаєш правду. Не все так легко, як ти собі придумав. Деколи треба жертвувати, шоб тобі стало краще!

- Ти просто не хотіла бути щасливою, хотіла бути шанованою. Поки ти не перестанеш боятися правди – тобі ніхто не допоможе, - виплюнув він мені просто в лице та пішов.

Я залишилася сама з відчуттям того, що навіть єдина людина, якій я довіряла, мене кинула. Я опустилася на стілець і гірко заплакала. Сльози текли й текли і мені було вже одно на те, що почали збиратися люди. Мені було байдуже абсолютно на все. Зараз, у 43 я була набагато розумніша, ніж тоді у 28. Я б ніколи не зробила того жахливого вибору. Я б не сказала «так» лише тому, що чоловік мав гарне прізвище, коріння, зв’язки, гроші. Краще я б сказала «так» цьому задрипаному Родіону, який мав тільки маму, котра була проти мене. Я знала, що він би побіг за мною хоч на край світу. Ми б зникли для всіх і були б тільки вдвох. Але тепер я не можу нікого винити. Я сама зробила свій вибір, а наслідки проживаю досі і не скоро це все закінчиться. У мене ще буде багато випробувань, поки я не стану тою, ким маю бути, і зі мною залишаться тільки ті люди, які мають бути. Але цього не буде, якщо я твердо не стану на ноги, якщо просто сидітиму так і ридатиму, тому я піднеслася, витягла з сумки вологі серветки, витерла ними обличчя та вийшла зі свого сховку і стала, ніби вразлива для всього світу.

- «Це все мине, але не зараз. Страшно, якщо це тільки початок» - диктував внутрішній голос і я з ним погоджувалася.