37

Сьогодні вже було 13 січня, тож Володя був змушений повертатися до школи. Але там на нього чекала несподіванка. Зранку був туман і досить холодно. На щастя, сніг не падав, бо тоді хлопець би точно не дістався. Там він сів за свою першу парту. Уже який місяць він сидить сам...

На першому уроці він помітив, що Івана теж немає. Подумав, що, можливо, захворів.

Другий урок у них мала їхня класна керівничка Лілія Митрофанівна і вона повідомила новину.

- Я думаю, ви помітили, що нас стало менше в цьому семестрі, - вона  оглянула клас і всі застигли. – Іван перевівся в інший клас.

Володі тенькнуло всередині. Чому він це зробив? Невже через свого колишнього друга. В інших, звісно, такої реакції не було, але хлопець помітив, що їм теж трохи сумно.

- Я вам не буду казати деталей. Просто знайте, що на це були досить вагомі причини, - вона перевела погляд на Володю, від чого йому стало погано.

Після уроку він підійшов до класної керівнички.

- Я думаю, що мені Ви можете сказати причину.

Вона відірвала погляд від ноутбука та зітхнула.

- Ну... Як тобі так пояснити... Ваша сварка вплинула на Івана. Та й це нормально, бо на будь-кого вона вплине, якщо дружити багато років. А ви ше тільки підлітки. Тим більше, до нього тато вернувся, тому він зі своєю мамою вирішив, шо краще перевестися.

- Тобто подалі від мене? А це не дискримінація? – обурився хлопець.

- Дискримінація – це коли тебе би змусили піти в інший клас, бо ти заважаєш Івану, - роз’яснила вчителька.

Хлопець не міг не погодитися. З ним тут повелися цілком правильно.

Він кивнув головою та повернувся на своє місце. А тоді вирішив прогулятися коридором. Можливо, зустріне Івана. Вирішив піти на другий поверх. Сів саме на ту лавку, де вони зустріли Лесю з Катею, через яких потім трохи постраждали. Хоча якби таке сталося зараз, то він засміявся і не вважав би, що за це треба когось карати. Адже усе літо 2017 року Павленко, Петренко і Коцюбенко мали за честь замітати вулиці їхнього села.

На цьому поверсі знаходився 8-«А» клас. Поки-що хлопець не знав, куди саме перевівся Іван. Чекав, поки той з’явиться з новим другом, буде весело з ним розмовляти, але такого не сталося. Тому Володя повернувся в клас. На наступній перерві хлопець подумав, що запитає в Миросі, адже вони сиділи разом останній час.

- Слухай, я бачив, шо ви дружили з Іваном, то, може, ти знаєш, в який клас він пішов?

Мирослава відірвала погляд від свого блокноту та глянула на Володю. Вона стиснула губи в тонку лінію і її карі очі спалахнули.

- Іван мені сказав, яка ти людина. Він так просив пробачити тебе. Чому ти не впустив його? Отаким ти другом був. Він після тебе більше ні з ким не може нормально дружити.

Володі все похололо всередині. Він сковтнув слину та уважно вдивлявся в обличчя своєї співрозмовниці. Вона стиснула ручку так, що на долоні виступили білі цятки.

- То він таке брехло? – вихопилося в хлопця.

- Хто брехло? – спитала Мирослава.

- Ніхто, - Володя вернувся назад. Невже Іван справді таким був? Як він цього не помічав? Як такий хлопець міг бути єдиною людиною, котрій Володя по-справжньому довіряв? Здається, йому просто почало боліти все тіло. Тобто він дружив з людиною, якої насправді не знав. Але тоді хлопець ще не знав, що це лише початок.