33

Мирослава. 20 грудня.

В останній день перед зимовими канікулами, ми мали виставу. В актову залу запросили всі 8 класи. На жаль, ніхто з гурту так і не погодився взяти участь, тож вони сіли на перший ряд і спостерігали за грою. Вони найгучніше з усіх аплодували.

Після цього ми пішли до мене додому та поласували маминим пирогом.

- Я надіюся тобі передалося через генетику так смачно готувати, - похвалив Захар.

Ми всі засміялися.

- Слухай, а чого Злата не приїхала? – спитав Гриць.

- Бо вона не могла пропустити школу. Вона ж не 8 клас, як ми, а 10. Але я їй відео скину.

- Гриць вже до неї залицяється. Може, колись можна буде сказати «зустрічається», - підморгнув Матвій.

- Про шо ти говориш? 13 і 15 років. По-моєму, трохи ненормально, - заперечив Гриць.

- Та ладно тобі, - поплескав по плечу Матвій. – Мирось, а в неї хтось є?

- Та нє, - відказала я.

- От бачиш, якраз ідеальний час для тебе, - розсміявся Захар.

- Ай ну вас! – махнув рукою Гриць.

Як же я любила своїх приятелів. Вони вміли піднімати настрій, навіть з найглибшого дна. Як би я знала, через що нам доведеться пройти, аби випробувати дружбу на міцність.

***

Володя.

Було вже 8 січня, тобто 5 днів до школи. Саме сьогодні хлопець замислився, чому Наталія не в селі. Вона ж із сином завжди їздить на зимові канікули туди, до того ж Володя сам це бачив. Під час сніданку він спитав про це бабцю, адже та тісно спілкувалася з Валею.

- Та вони зранку на Різдво відбули службу в церкві та й вернулися назад на обід вже. Чогось не захтіли сидіти до кінця тижня, - якось неохоче відповіла Єва.

І тут хлопець знову зрозумів, що він

більше ніколи не зможе просто так

завітати до Івана та розпитати про все.

Від їхньої сварки вже пройшло більше ніж 2 місяці, але Володі ще не ставало так гірко.

Після сніданку до нього в кімнату зайшла Валерія.

- Слухай, тобі нічо нового не треб з одягу? – раптом запитала вона.

- Ти про це подумала тільки зараз? – уважно глянув на неї.

- Володя! То треба чи ні?

Хлопець подивився на те, у чому був одягнений. Потерті спортивні штани, запрана футболка.

- Думаю, треба, - потер потилицю.

Лера зітхнула.

- Добре, тоді поїдемо найближчими днями в «велике місто» і скупимося.

Володя цьому геть не здивувався. Може, і виглядало воно надто дорого, але не для них.

Родина Крижанівських бідною точною не була. Мати Адама – дочка військового офіцера, батько – син голови колгоспу, тому вони мали високий соціальний статус та добрий достаток, але не настільки, щоб бути повністю захищеними від різних потрясінь. Валерія вийшла заміж не лише через гроші, а через майбутнє, яке, здавалося, чекало на неї. Тільки жили вони в домі жінки. Як пояснила це мати Адама – «я свою справу зробила, а тепер ідіть із Богом.»

Та навіть у таких сімей можуть бути фінансові труднощі. Зрештою, у 2014 ситуація погіршилася і в них сталася фінансова криза. М’ясо з’являлося на столі все рідше, довелося ретельно планувати бюджет, перестати їздити у відпустки і відкладати великі покупки, що було неочікувано для всіх. Магазин став справжнім порятунком.

За обідом знову почалася тема про переїзд, але тут уже приєдналася Єва.

- Адам, послухай, я, якби хотіла, шоб ви переїхали, то вже давно б це зробила. Магда могла б вам купити хату, як не хотіла, шоб ви в неї жили. Вона спеціально вас відправила сюди, шоб ви були в мене під контролем.

- Яким контролем? Ми шо, діти? 18 вже є, - здивувався чоловік.

- Якшо ти не зрозумів, то ви нікуди не підете, - заявила Єва.

- Такий скандал через таку дурницю! – вставила і своє Інна.

- Адам в нас так гарно всі проблеми може вирішувати, так, мамо? – почала Орися. – Ти ж тому і захотіла їх одружити.

- Ну ше ви пхайтеся. То є проблеми суто мої з Адамом і Лерою.

- Будемо пхатися, - заявила Інна. – Поки це відбуваються в одній хаті з нами, ми будемо пхатися.

- Треба вас видати заміж. Вам вже майже сорок. Я хотіла вам знайти чоловіка ше 10 років тому, але Борис сказав, шо не треба повторювати долю Лери. І дурна я, послухала його, - вона схопилася за голову та похитала нею.

Коли Лера почула про свого батька, то сумно глянула на Єву. Виходить їй дали таку долю, думаючи, що так буде найкраще, а їм ні.

- І правильно, - виголосила Інна. – Ми вже побачили, шо таке шлюб на прикладі Лерки з Адамом.

- Як ми до цього взагалі дійшли? – раптом озвався чоловік.

Володя зітхнув та продовжив їсти. Він уже не уявляв спокійних прийомів їжі, без різких коментарів близнючок, без заперечень бабусі, без розсудливості тата. Це все для нього було рідним, тому він також не бажав переїжджати, адже тоді може втратитися вся ця атмосфера.

Але на нього чекала зовсім інша обстановка в майбутньому.