32

 15 років тому. 3 червня 2004 року

- Доню, де ти так довго? Скоро люди прийдуть, а ми ше нічо не принесли, - кричала Єва з коридору, тримаючи в руках тацю з вишневими пиріжками, прикритими хусткою.

- Вже йду, мам, - відповіла Валерія, заплітаючи волосся у кінський хвіст. Вона кулею вибігла з кімнати - не могла дозволити запізнитися.

- Ну все, бери компот і йдемо, - командувала мати.

Дівчина взяла дві банки і покрокувала. Вона йшла на цей ярмарок не так через те, щоб гроші заробити, а щоб знайти зміни в житті.

Батько приніс стіл з дому і поставив його біля дороги.

Пізніше прийшли Орися з Інною, принісши іншу випічку. Вони не захотіли стояти цілий день на сонці, тому пішли додому.

Єва щось там розказувала, але Лера не слухала, адже дивилася на всіх людей.

- Доню, доню, шо з тобою? – Покликала Єва, від чого Валерія отямилася.

- Шо таке, мамо?

- Я ж тобі кажу, постій тут, а ти шо, не чуєш? Ми підемо з татом і подивимося шо в кого є.

- Добре.

Вона стояла і до всіх усміхалась, але чомусь нічого не продавалось. Їй уже робилося недобре, адже обід і надворі дуже гаряче.

- Ну, шось продала? - раптово повернулась Єва. В її очах була така надія, що донька боляче дивилася.

- Ні, - сумно відказала.

- Тоді йди додому і принеси ще пиріжків.

Вона побігла. Накидала багато випічки і обережно несла до свого столика. Аж ось надійшов якийсь чоловік і збив її з ніг!

- Ой, вибачте, я Вас не помітив, - перепрошував він.

Лера ледь не плакала, дивлячись на все, що опинилося на землі.

- Давайте, я це все у Вас куплю, - запропонував чоловік.

Тоді дівчина наважилася піднести очі і глянути на нього. У неї виникло якесь дивне відчуття всередині. Скільки вони так стояли і дивилися в очі? Здається, цілу вічність.

- Та не треба, що Ви, - нарешті промовила Валерія. Звичайно, вона хотіла б, щоб він їй заплатив, навіть у два рази більше.

- Ось, - він простягнув гроші,  щоправда половину з усього. – Більше зараз не маю.

- Ну добре, хоча б так, - пробурмотіла Лера.

- Я Родіон, - простягнув руку.

- Я Лера, - потисли руки одне одному.

- Який твій столик? - спитав він, примруживши очі.

- Ходімо, я проведу, - і пішла перед ним, потайки усміхаючись.