31

Володя не дуже знав цього чоловіка, адже він покинув свою сім’ю ще коли Івану було 3.

Хлопець вирішив простежити за тим, чого той раптом повернувся, тому сховався в кущах.

Чоловік був одягнений елегантно: біла сорочка, чорний піджак, зимова куртка та темні джинси.

Недарма Іван завжди ходив охайний. Напевно, це від батька.

Лице було бліде, радісні зелені очі, каштанове пряме волосся та високий зріст.

- Привіт, Наталю! Давно не бачилися, - Северин натягнув посмішку від вуха до вуха.

- І слава Богу! Якими вітрами тебе сюди задуло? – злісно почала жінка.

- Як ти всі ці роки? Як син? – він ніби не чув нерадості.

- А тобі яке діло? Шо, коханка вигнала з дому?

- Ну... якшо чесно, то так... – він опустив погляд.

- О! Нарешті їй стукнув в голову розум. Але знаєш, мені теж стукнув, тому я тебе не впущу. Забирайся!

- Але ти за 10 років нікого собі так і не знайшла, а я вже 2 мав.

- То йди ше третю си найди, а до мене приходити нема чого, - командувала жінка.

- Я помінявся, правда, - запевняв чоловік.

- Йди звідси, поки Іван тебе не побачив! – тут вона вже попрямувала до дверей, але Северин зупинив її поцілунком, проте жінка вирвалася і замкнула двері.

Після цього чоловік сів у машину та поїхав.

Володя повернувся в кімнату. Якби ж вони ще дружили з Іваном, то він би точно був у курсі всіх подій, але все що той зараз може робити – це ховатися на своєму подвір’ї. Якби йому хтось 6 років тому сказав, що він не матиме права стукати у двері Івана, то він би щиро розсміявся, а зараз це його реальність.

А Лера тим часом сиділа в кімнаті. Приїзд колишнього Наталиного чоловіка їй нагадав про найкращий день у її житті...