30

Зранку вся сім’я Крижанівських пішла до церкви. Вона була близько, тож вони ніколи не їздили до неї. Тай не вмістилися б усі в машину.

Після служби Єва вирішила піти додому разом з Наталею та Валею, розмовляючи по дорозі. Пізніше вона все-таки відірвалася від них і пішла вже зі своїми, але почула як дві сестри почали пліткувати про неї, мовляв, вигнала чоловіка в іншу хату, а не зятя з дочкою, живуть там, як у рукавичці. Якби це був звичайний день, то Єва б улаштувала просто на вулиці великий скандал, але то було Різдво, тому вона лише обернулася, сказала, щоб не чіпали те, що вже давно стоїть, і пішла далі.

Удома в неї вже був кепський настрій. За всі 14 років, які Борис живе відокремлено, вона ще не чула, щоб хтось про це пліткував, а надто їхні сусідки.

- Добре, Володю, шо ти так і не помирився з Іваном. Бачиш, яка в нього мама і тьотя, - хитала головою бабуся.

- Ой, мамо, про тебе все хтось шось говорить, а ти ніколи тим не переймалася, - буркнула Лера.

 - А добре, шо про тебе всі мовчать, - огризнулася та.

Адам закотив очі і сказав те, що ніхто не очікував:

- Слухай, може, ми б до весни переїхали?

Валерії вислизнула з рук тарілка, яку вона мила, і впала в раковину. Вона глянула на чоловіка з очима, повними хвилювання.

Єва так міцно стиснула чашку, що здавалося, ніби вона зараз має тріснути, адже жінка хотіла тримати Леру й Адама все життя біля себе.

А близнючки, хоч і дуже цього хотіли, але застигли з очима, мов блюдцями, та ротом, вигнутим у формі «О».

А Володі пішов холод по спині. І звідки взялася така ідея? Жили ж спокійно стільки років, а тут маєш тобі.

- А скільки вже можна тут жити? – продовжив Адам. – Знайдемо квартиру в «малому місті». Може, пізніше і в будинок переберемося.

- А магазин? – спитала Лера.

- Ну я ж казав, шо хочу, шоб ти його віддала своїм сестрам.

- Але я не хочу! - Жінка з силою закрутила кран і грюкнула тарілкою об стільницю.. – Чому ти так раптово приймаєш рішення? А зі мною порадитися? А з Володею? Він тільки вернувся з лікарні. Ти пам’ятаєш, шо лікар казав, шо це все було через стрес! Ти хочеш, шоб йому знов стало гірше?

- Та якраз тут він найбільше і стресує.

Вони замовкли та уважно дивились одне на одного.

- Ану тихо! – наказала Єва та вмикнула телевізор. Ніхто не наважувався продовжувати сварку, тому всі сіли за стіл, а Лера подавала їжу.

- О, кажуть, шо вже визначили збудника отого вірусу, шо зараз поширюється. Якийсь там Коронавірус, - поділилась Єва тим, що прочитала з рухомого рядка.

- Поки ше за межі Китаю не вийшов, то можна не переживати, - вирішила Лера.

- Дай Боже, шоб не вийшов, - сказала Орися.

Після сніданку всі розійшлися по своїх кімнатах. Тільки Єва сиділа на кухні та розмовляла по телефону зі своєю сестрою Лесею.

- А я во з тобою більше люблю балакати, бо до Каті як подзвониш, то вона тільки ниє, бо нема чим кредити сплачувати.

- О, в мене для тебе така новина – короче мої забралися з хати. Поїхали закордон і вже там будуть жити.

- Ну і правильно зробили, а то тільки очі мусолять. До речі, а мій Адам вже нині починав про переїзд. Хоче забирати Леру і Володю в «мале місто». І шоби вона магазин лишала казав, але вона не лише. А я після того як побачила того Родіона там, то вже тоже хтіла, шоби вона лишила, але то такого не буде.

Володя замислився. То це тоді, коли вона зі скандалом привела маму додому, вона застала її з Родіоном? Що він та робив? Невже, якби він привіз продукти, то були б такі крики?

Після обіду бабця пішла годувати тварин. А вся сім’я ще залишилася на кухні.

- Я вже почав шукати квартири і є пару варіантів хороших, - почав Адам до Валерії за столом.

- Ти не чуєш мене? Я не хочу нікуди переїжати! – одразу закипіла вона.

- Я тобі новий магазин відкрию там.

- Я не хочу ніякого нового. Цей магазин вивів нас з кризи, - нагадала жінка.

- Тоді виберемо хату десь близько до цього села і будеш їздити.

- Справа не в дорозі. Роби шо хочеш, але звідси я не піду! – вона вдарила по столу і в кухні запанувала тиша. Тим часом з вулиці вернулася Єва. Коли вона ступила крок на кухню, то була вся бліда:

- Северин вернувся.