29

Єва, Володя, Інна та Орися готувалися до Святвечора. Бабуся вмикнула телевізор і вони ще паралельно слухали новини. Хоч і атмосфера була затишною, хлопець думав про фразу бабці про те, що його мати все любить приховувати. Він згадав дивну розмову підслухану в 9, де, начебто, його мали б відправити в інше село. А ще, той  випадок, коли 3 роки тому вантажник і мама дивно перезиралися. Він сам дивувався, що все так детально пам’ятає. А вона ще й казала, що той Родіон продукти їй завжди завозить. Разом це все виглядало надто дивно. Від такої думки Володя аж порізав собі палець, коли краяв яблука на узвар.

- Обережно! – сказала Єва, перетираючи мак для куті.

- Мам, а твої сестри часом не дзвонили? Цього року не приїдуть? – спитала Орися.

- Та кожен день мені дзвонять і до ночі балакають. А того року їм взагалі не до святкування. Катю з Олькою виселили з хати. А Леська вже третій раз бабуся. Не то шо я, - оглянула своїх дочок з голови до ніг.

- Мам, нам зараз точно не до весілля, - мовила Інна, поглядаючи на сестру.

- А ти в інтернеті не знайомся, - запропонувала Єва, розуміючи натяк на ситуацію, яка сталася з Орисею.

- А так, як Лерка з трактористом? А тепер вона взагалі не знає, шо їй робити. Ліпше вже старою дівою лишитися! – крикнула Інна.

- Давайте не будемо сваритися – таке свято на носі, - спокійно сказала Єва.

- До речі, а як мої мама з татом познайомилися? – вирішив він спитати, якщо пішла за це мова.

Бабця глянула на обох дочок лютим поглядом. А близнючки запанікували.

- Та... Як всі тоді... Нічо особливого. На дискотеці якійсь, - відповіла Інна. Після цього Єва ледь чутно полегшено видихнула, що насторожило Володю і змусило сумніватися.

Увечері Валерія та Адам повернулися з робіт.

- О, як пахне! – жінка зайшла на кухню та вдихнула на повні груди.

- Радий, шо ви так всі постаралися. Я ше повечеряю, але потім знов мушу бігти в колгосп.

- Ой, та шо може робити тракторист зимою? – здивувалася Інна.

- Видно, він на ліво поверне, коли буде туда йти, - натякнула Орися.

- Ну взагалі-то дороги чистити, ремонтувати техніку, корми перевозити, - взявся пояснювати тато.

- Ага ага, - саркастично відповіла Інна.

- А ви завжди мусите причепитися, - дорікнула Єва. – А хто з вас перший зайшов? – спитала Леру з Адамом. Ті перезирнулися.

- Тобто? – не зрозумів чоловік.

- Якшо на Святвечір першим зайде чоловік, то буде щастя цілий рік. Чому ти ніяк не можеш запам’ятати?

- Мамо Єво, то все дурні забобони.

- Може і так, але на небо я подивлюся, - вона підійшла до вікна. – Зірок дуже багато. Значить кури добре нестися будуть.

У коридорі відчинилися двері.

- Добрий вечір, сім’я! – вигукнув дід Борис.

- Ну нарешті, а то я думала, шо тебе вже не буде, - зраділа бабуся.

Борис сів на стілець між Лерою та Євою, тоді всі помолилися та почали їсти.

- А ви чули, той вірус в Китаї ніяк не можуть визначити, - ділився новинами Борис.

- Шо там визначати – та грип якийсь звичайний, - відмахнулася бабця.

- Мені вчора пес народив цуценят, то я думаю продати.

- Продай, тату, - утрутилася Лера. – Стільки того всього тримаєш.

- А ти вже така, як мама. Тільки вона така, як Адам, брехні не терпить зовсім. А ти в нас любиш десь колись прибрехати, - засміявся дід.

Знову всі зупинилися. Здається, Борис не розумів, чому ця фраза на всіх так вплинула. Справді, він мало знав.