27

Перед виходом з лікарні до нього зайшла Віолетта.

- Я не знаю, чим було твоє бачення, сонце, але ти врятував мою доньку, - вона не переставала радіти.

- А як її друзі? – поцікавився Володя.

- Вони ше в реанімації. Лікарі нічого не можуть сказати, - засвідчила вона.

- Я давно хотів спитати – а шо сталося з Вашим чоловіком?

Віолетта глянула на пілогу.

- Загинув в автокатастрофі.

- Давно?

Вона кивнула.

- Давно. 2500 днів тому, - відрапортувала медсестра.

У палату зайшов Олександр Вікторович.

- Ну, Володя, там вже твої приїхали, не затримуй їх.

- Дякую Вам всім.

- Ну шо ти. Це наша робота, - мовив лікар і ласкаво глянув на Віолу. Усі в їхньому віддалені помічали, що той пускає бісики до неї.

Хлопець вийшов на вулицю та сів у машину до батьків. Ті всю дорогу не розмовляли, навіть не дивилися одне на одного. Між ними відчувалася напруга.

Удома Єва спекла торт вся сім’я ним пообідала.

- Завтра вже Святвечір. Треба починати готуватися вже нині, - роздумувала бабця.

- Мамо, ти кожен рік переживаєш, а потім за пів дня все готове, - дорікнула Лера.

- Доживеш до моїх років... – почала повчання бабуся.

- Та хвате вам! – наказала Інна.

- Нам медсестра розказала, - почав Адам. - Це гідний вчинок. Але як ти зрозумів, шо з нею станеться біда?

- Ну як як. Я ж побачив Віолетту з дівчиною мертвою на руках...

- Володя, я тебе серйозно питаю, а ти далі за своє, - невдоволено перебив тато.

- Адам! – грізно крикнула Валерія. – Дитина правду говорить, а ти ніяк їй повірити не можеш.

- Це в нього від тебе, - утрутилась Єва. – Ти в нас любиш всьо приховувати.

У кімнаті стало затісно. Кожен застиг та намагався зрозуміти останнє речення. Лера вся зблідла та втекла в кімнату. В Адама на лиці було нерозуміння, та він нічого не сказав і пішов за дружиною. Близнючки перезирнулися і продовжили їсти. А Володя ще трохи сидів і роздумував. Чи може бути це пов’язано з Родіоном? Невже мати зраджує? Хлопець сам боявся це визнати.

Але не все так легко, як зараз здається...