26

Наступного дня після обходу лікаря до Володі прийшли батьки з бабусею.

Лера розглядала палату і, здається, теж була здивована тим, як тут усе облаштовано.

- Привіт, Володя! Як ти тут? – бабця вмостилася на краю ліжка.

- Знаєте, навіть добре мені тут.

- Кажуть, як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш, - почав Адам, - дивися, шоби ти тут надовго не лишився.

Після цього хлопець згадав, як Славко казав, шо в нього може на рік затягнутися. Хай як тут було гарно, Володя не хотів так довго перебувати.

- Ми питали лікаря про тебе, казав, шо до весни тебе точно випишуть, - сказала мама, ніби прочитавши думки свого сина.

- А ти подружився з іншими? – Єва кивнула на Варвару та Славу, які стояли біля шафи та розмовляли.

- Ага.

- Ну тобі взагалі тут добре? Бо якшо зле, то точно не вилікуєшся, - Валерія допитувалася.

- Слухайте, ця лікарня не така, як «дурка», яку всі собі уявляють. Є дві медсестри злі трохи, але в основному в нас Віолетта, - від самого її імені у Володі з’явилась усмішка на лиці.

- І добре, - підсумувала Єва. – Я ше тобі тут принесла дешо, - вона потягнулася до сумки та витягнула пакет цукерок.

- Дякую!

- Але лікар казав, шоб ти їв потрохи, - попередила Єва.

- То ми підемо вже. Ше на Різдво зустрінемося, - мовила на кінець Лера і всі вийшли.

- Я тобі куті принесу, - додала Єва з коридору.

Хлопець сховав цукерки в шухляду. Після цього до них зяглянула Віола.

- Сонця, в вас зараз буде прийом з психіатром, шоб ви були готові, - вона підійшла до Володі. – Як ти?

- Думав, буде гірше.

- Це добре, - вона присіла на ліжко. – Знаєш, ми до кожного стараємося знайди окремий підхід. В тебе важка ситуація, тому я боялася, шо не вийде і треба буде перевести в відділення особливо важких пацієнтів.

- Ви кажете, до кожного свій підхід. А шо в Богдани і Тимура? Бо мені здається, шо Ви на них взагалі уваги не звертаєте, - поцікавився хлопець.

- Я не ігнорую їх, сонце. Ти бачиш, вони тут щасливі, хоча ні з ким більше не спілкуються. Це і є той самий професійний підхід. Їм добре так, - пояснила медсестра.

Володя згадав Мирославу зі школи. Вона була такою самою, але коли до неї сів Іван, вона з ним легко почала говорити. Може, їй теж варто було б навідати кабінет психіатра?

- Взагалі не треба мені так розкриватися перед тобою, бо ми всього лише медсестра і пацієнт, - перервала роздуми Володі та вийшла з палати.

Володя прижився до життя в лікарні і думка про те, що доведеться лежати тут рік, уже не лякала його так сильно.

Але в новорічну ніч сталося те, заради чого у Володі й виник дар.

Уже після вечірнього обходу лікаря, Віола дала ліки всім дітям та почала збиратися додому, аж раптом Володя перестав бачити її просто старою, а з бездиханним тілом на руках. Це була дівчина білявим волоссям, карими очима, як у Віолетти та невисока на зріст. Володя вирішив, що це дочка медсестри. Він вирішив,  що його бачення не помиляється, адже вже була ситуація з Орисею.

- Віолетта, - обережно почав він, - бережіть свою дочку, з нею шось може сьогодні статися. Я бачу це.

Жінка підійшла до нього.

- Сонце, скоро тобі стане легше. Це все пройде.

- Ви мені не вірите, - сказав він швидше ствердно. – Але я кажу правду.

- На добраніч вам, сонця, завтра побачимося, - Віола помахала рукою та вийшла з палати.

- Слухай, а ти це реально бачиш? – Варя жваво стрибнула на ліжко поряд із хлопцем.

- Я бачу мертве тіло на руках в Віолетти.

- А як ти знаєш, шо це саме Віра? Ти ж її ніколи не бачив? – підозріло глянув Славко.

- Не знаю, - знизав плечима Володя. - Вони трохи похожі, тому я так подумав.

У домі Віолетти.

- Віра, я вдома! – гукнула жінка з коридору. Вмить туди прибігла дочка.

- Мам, привіт. Як там на роботі? – питала вона солодким голосом.

- Та як завжди. Капельницю постав, таблетки дай, на прогулянку виведи. Але мені це все дуже подобається, - Віолетта зайшла на кухню.

- А можна я Новий рік зустріну з друзями сьогодні?

Медсестра застигла. Глянула на свою дитину.

- Вір, звідки це взялося? – вони ніколи не вважали це святом, а її дочка тим паче не збиралася в друзів і не проводила в них цілу ніч. Узагалі Віра була досить спокійною, чемною та послушною дитиною і Віола не мала з нею проблем.

- Перший раз, будь ласка!

Тоді жінка згадала попередження Володі. Звісно, вона не вірила, адже бачила багато різних дітей, та щось її насторожувало. Якесь погане передчуття.

- Ні. Нема чого вештатися хтозна-де. Посидимо вдома, як завжди, - відрізала жінка.

Віра засмутилася і пішла у свою кімнату. Медсестра тим часом почала вечеряти. Її цікавило, чому та так зненацька захотіла відсвяткувати в колі друзів, але жінка знесилено помила посуд та пішла в кімнату й заснула відразу, не дочекавшись 12 ночі.

Наступний день.

З новин.

Цієї ночі автомобіль збив групу підлітків, які йшли святкувати Новий рік. За словами водія, вони різко вибігли на дорогу, так що шофер не встиг зорієнтуватися. Зараз діти перебувають у реанімації в центральній лікарні.

Віолетта прочитала цю новину під час сніданку і їй відвисла щелепа. На фото вона впізнала однокласників своєї доньки. Саме з ними Віра хотіла йти святкувати. Таки добре, що не пустила її. Але ж як Володя міг передбачити це? Тобто його бачення справжнє.

- Доброго ранку! – дівчина зайшла на кухню та сіла за стіл.

- Доброго! Ти читала новини? Твоїх машина збила.

- Шо? – запанікувала вона.

- От бачиш, я казала тобі.

- Де вони? – Віра збідла і не зважала на слова матері.

- В центральній лікарні.

Дівчина швидко накинула куртку та вибігла з дому, не поснідавши.

Віолетта погналася за нею та схопила на вулиці.