Ідеальний шлюб

Ідеальний шлюб

Анатолій Петрович Тур сидів на кухні в улюбленому зеленому халаті і пив каву. На годиннику була сьома ранку, тож на роботу він ще встигав.

Сорокатрьохрічний чоловік колись був капітаном поліції, розслідував чимало відомих справ. Проте три роки тому справа про корупцію одного народного депутата призвела до його звільнення з МВС. Наразі він працював директором детективного агентства «Таліон[1]», куди й запросив кількох колишніх колег по службі.

Детектив однією рукою листав на смартфоні стрічку новин і час від часу поправляв окуляри, іншою тримав чашку з кавою. Увагу його привернув шум у сусідній квартирі. Там проживала сім’я Петренків: Ольга та Олег. Подружжя було досить милим, незважаючи на різницю у віці: чоловікові ледь виповнилося двадцять шість, він працював старшим менеджером на фірми, власницею та директором якої була його сорокарічна дружина. Жінка виглядала значно молодшою за свій вік, мала спокійний характер, тому за п’ять років шлюбу ніхто із сусідів не чув жодної їхньої сварки чи скандалу.

Сьогоднішній гамір здивував детектива, тому він вирішив пройтися до сусідів і дізнатися, в чому причина. У коридорі Тур побачив співробітників поліції та кілька сусідів, що заглядали у квартиру Петренків. Серед поліціянтів Анатолій Петрович упізнав колишнього колегу – лейтенанта Довженка – і підійшов поговорити.

 - Доброго ранку, лейтенанте! – привітався детектив. – У нас зранку щось сталося?

 - Так. Мешканка квартири вчинила самогубство. У квартирі працюють криміналісти, але то суто формальність. Розслідувати немає чого.

 - Дозволите мені зайти й оглянути квартиру? – запитав Тур. – По старій дружбі, так би мовити.

 - Вам я дозволю, але нічого не чіпайте! Можливо, побачите щось, що проґавив я. Пам’ятаю, Ви колись були асом серед слідчих, - зробив комплімент Довженко.

Лейтенант провів детектива у спальню, де криміналісти знімали відбитки пальців. Жертва лежала в ліжку, одягнута у тонкий червоний халат, пахла дорогими парфумами. Біляве волосся акуратно лежало на подушці та плечах, а руки – вздовж тіла. Жінка здавалася б схожою на сплячу красуню, якби не сліди піни на губах.

На тумбі біля ліжка стояла склянка з водою. Схилившись над нею, Анатолій Петрович відчув слабкий запах мигдалю.

 - Ціанід, - прочитав його думки криміналіст. – Шкода, могла б ще жити.

Детектив кивнув головою і запитав лейтенанта:

 - А де чоловік загиблої?

 - Він у вітальні. Каже, що приїхав з відрядження і побачив, що дружина наклала на себе руки.

У вітальні на дивані сидів Олег Петренко з виразом печалі на засмаглому обличчі. На його шиї виднівся ледь помітний слід від пристрасного поцілунку. Детектив став навпроти, висловив слова підтримки і задав кілька запитань. Чоловік відповів досить спокійно, але коли виймав із кишені пальта носовичок, із нього випав невеликий папірець. Згорьований вдівець цього не помітив, а детектив устиг наступити на папірець ногою.

 - Пробачте, Олеже, а Ви б не могли принести склянку води? – попросив Анатолій Петрович.

Поки Олег пішов по воду, а поліцейські були зайняті своїми справами, детектив непомітно підняв клаптик паперу і поклав собі до кишені.

 - То яким автобусом Ви їхали у відрядження? – запитав Тур, випивши воду.

 - Ніяким, я їздив автомобілем у сусіднє місто, провів переговори і повернувся вранці. А чому запитуєте? Ви ж не поліцейський!

 - Колись був… Пробачте, то професійна звичка про все розпитувати.

Детектив поспішно покинув квартиру Петренків, услід йому сипалися крики та прокльони молодого вдівця.

 - То що думаєте? – запитав лейтенант, з’явившись позаду Анатолія Петровича. – Самогубство чи все ж убивство?

 - Зачекайте мене, будь ласка, внизу, біля під’їзду. Є в мене одна думка. Потрібно дещо перевірити. Але спочатку я хотів би перевдягнутися.

Через десять хвилин детектив Тур уже стояв унизу, в улюбленому сірому костюмі без краватки і чорних. У лівій руці тримав барсетку, в якій завжди можна було знайти трохи грошей, кредитку, візитки та травматичний пістолет.

 - То яка там у Вас виникла думка? – зустрів детектива питанням Довженко.

У відповідь Тур простягнув йому білий папірець і додав:

 - Це випадково випало з кишені пана Олега.

Папір виявився чеком із досить дорого ресторану в центрі міста за вчорашнє число.

 - Ого! – присвиснув лейтенант. – Чимала сума! Майже моя зарплата за місяць.

 - Так. Чек видано о десятій вечора. Виникає запитання: чому пан Петренко нам збрехав про відрядження?

 - Розпитаємо в колег по роботі, - здогадався лейтенант, сідаючи за кермо службового авто.

Офіс компанії «Petr&Ko» знаходився за півгодини їзди від будинку детектива. Ще близько години Тур і Довженко опитували найближче оточення жертви. Покійна була власницею та генеральним директором фірми, а її чоловік – заступником директора. Про подружжя співробітники нічого нового повідомити не змогли, хоча охоронець згадав, що вчора Ольги на роботі не було, а Олег поїхав додому о восьмій вечора.