Страшна правда про ніби хороших людей

Настав ранок,Роуз спустилася на кухню що б поснідати,але на кухні сиділа дівчина та розмовляла з Дреєм.Роуз привіталася з гостею,Дрей придставив Роз гостю
-Роуз познайомся це Леслі,Леслі це Роуз
Ллі глянула на Роуз а спитала
-Ти детектив в тій агенції де працює Тайлер!
Роуз була в нерозумінню,її думки зайало багато інформації яку їйпотрібно опрацювати ,чому вана називає шерифа Паркера по імені?Я б могла подумати що вона його сестра,але він зростав сам,тим паче він ріс з своїм дідусем по маминій лінії Чарлі,після смерті своїх батьків.Роуз наважилась задати питання Леслі
-Ви знайомі з шерифом Паркером?
Леслі відповіла з посмішкою
-Звичайно я знайома з ним,як я можу бути незнайома з ним якщо вагітна від ньго!
Дрея та Роуз спіймав шок.Дівчинці на вигляд 16 років,а Пакеру же за 25 
-Що!?
Дрей був шокований, а вй його голові бігали думки"Оце називається вирішим познайомитися з новою сусідкою"
Роуз виішла задати питання яке її бентежело
-Леслі скільки ва років?
Леслі одразу холодно відповіла
-Мена 16!
-Я так і думала.
тихо промовила Роуз Дрей вирішив розпитти у Леслі як саме це сталося
-Як ти завагітняла від нього?
-Наче ти незнаєш звідки діти берутся!
Нахабно промовила Леслі
Роуз глянула на Леслі та невтрималася що б не питати
-Він тебе зґвалтував?
Леслі запереживалв та почала заперечувати
-Ні що ви...він порядний чоловік
на її очах виднілися сльози.Роуз тяжко видихнула
-Скажи правду,як це сталося?
Леслі пустила сльози,а Дрей досі був в шоці

Вони ідправилися у вітальню,Леслі сіла на диван та почала свою розповідь 
-Це було в жовтні,я тожі ще жила в місті...я відправилася на шкільну дискотеку,він був там...він слідкував за нами в ролі пліцейського...Я танцювла,псля чого пішла до вбиральні...він пішов за мною...я иходила з вбиральні,ле він схопив мене за рукута потягнув назад...
Емоції Леслі взяли верх,вона розплакалася,але родовжила розповдь
-Він замкнув двері та почав торкатися мене,я почала чинити опір...але що я могла зробити проти чоловіка вдва рази більше мене...Я кричала,я росила допомоги
Леслі прейшла на вищий тон
-Я посила не чипати мене,але він подовжувавя просила допомоги,але ніхто не чув...мені було боляче
Роуз підійшла до Леслі та обійняла її,в голові була лише одна думка "Я завжди знала що паркер гірше тварини".
Через деякий час Леслі заспокоїлася,вона розповіла,що минулого місяця Паркер риїздив до неї,він дізнався що Леслі вагітна та сказав, що якщо народися хлопчик вона повинна назвати його в честь дідуся Джон.

Роуз важко видихнула, намагаючись зібрати думки. Те, що вона щойно почула, здавалося нереальним. Паркер завжди здавався їй жорстким, навіть грубим, але щоб таке?..

— Леслі, — її голос був тихим, але впевненим. — Ти можеш довести це?

Леслі нервово стиснула руки, ніби намагаючись сховати їх у рукавах худі.

— Я не знаю… — вона відвела погляд. — В мене немає доказів, але…

Роуз перевела погляд на Дрея. Він сидів на краю дивана, втупившись у стіну. Це був його спосіб осмислювати ситуацію.

— Нам треба діяти, — Роуз стиснула щелепи. — Якщо все, що ти кажеш, правда, Паркер має відповісти.

— Але він шериф… — Леслі нервово розтерла руки. — Хто мені повірить?

Роуз відчула, як у грудях розливається лють. Саме так і працює страх — змушує мовчати, переконує, що правду ніхто не почує.

— Ми знайдемо спосіб, — вона підійшла ближче, заглядаючи Леслі в очі. — Ти не одна.

Дрей нарешті підняв голову:

— Якщо він дізнається, що Леслі розповіла…

Роуз розуміла, про що він говорить. Паркер — це не просто шериф. Це людина, яка звикла контролювати ситуацію. І якщо він відчує загрозу…

— Тим більше ми повинні діяти швидко, — твердо сказала вона.

Леслі кивнула, але її плечі все ще тремтіли.

— У тебе є речі? Ми відвеземо тебе в безпечне місце, — Дрей встав з дивана.

Леслі мовчки пішла до дверей. Роуз відчувала, як наростає напруження. Вона знала: після цього все зміниться. Але вона також знала, що не може заплющити очі.

Роуз відчула, як по спині пробіг холод. Вона вже брала участь у складних розслідуваннях, але ніколи не стикалася з чимось настільки особистим і небезпечним. Вона подивилася на Дрея, який вже пішов до передпокою, щоб зібрати ключі та куртку.

Леслі повернулася до них із маленьким рюкзаком. Її очі були червоні від сліз, але вона трималася.

— Я готова, — тихо сказала вона.

Роуз взяла телефон і швидко перевірила повідомлення. Нічого від Паркера. Але це ще не означало, що він нічого не підозрює.

— Ми не можемо просто піти, — раптом заговорив Дрей. — Якщо він дізнається, що Леслі зникла, він почне нас шукати.

Роуз знала, що він має рацію. Паркер не той, хто просто змириться з втратою контролю.

— Нам треба відволікти його, — сказала вона. — Леслі, у тебе є хтось, кому ти довіряєш? Хто міг би прикрити тебе?

Дівчина задумалася.

— Є одна подруга… Емма. Але вона боїться Паркера не менше за мене.

— Чудово, — кивнула Роуз. — Подзвони їй. Скажи, що тобі потрібно, щоб вона прикрила тебе на кілька годин. Якщо раптом Паркер щось запитає, вона має сказати, що ти в неї вдома.

Леслі взяла телефон і вийшла в іншу кімнату.

— А що далі? — запитав Дрей, схрестивши руки на грудях.

Роуз поглянула на нього.

— Ми відвеземо її в безпечне місце. У мене є знайомий адвокат, який може допомогти. Але спершу треба зрозуміти, які в нас є докази.

Дрей зітхнув.

— Ти ж розумієш, що після цього все піде шкереберть?

— Так, — Роуз подивилася у вікно. Сонце вже піднялося над містом, але для них цей день тільки починався. — Але якщо ми не зробимо цього, все стане ще гірше.

Леслі повернулася, стискаючи телефон у руках.

— Вона погодилася, — сказала вона.

— Добре. Тоді їдемо, — Роуз підняла рюкзак Леслі і попрямувала до дверей.

Вона ще не знала, у що це виллється. Але одне було ясно: їм потрібно діяти швидко, поки Паркер не зрозумів, що його секрет ось-ось стане надбанням усіх.