18

Прокинулася Меґан від писку будильника.Налаштував його напевно Алек, який спав поруч.Жінка сонно повернулася до чоловіка й міцно обійняла його.Той зі спросоння виключив пищання будильника й повернувся до Меґан.

-Доброго ранку.-Хрипло сказав Алек, поцілувавши жінку.

Вони продовжили ніжитися у ліжка близько 5 хвилин, допоки Меґан не згадала що сьогодні за день.Заглянувши у смартфон, на годиннику вибило 9:24.

-Алеку, вставай, потрібно збиратися.

-Ще хвилиночку.-Сонно промовив чоловік ще дрімаючи у ліжку.

-Окей, я тоді піду одягатися.-Жінка встала з ліжка й заглянувши у шафу, вона вибрала чорні штани та чорну сорочку серед речей, які вчора розклав Алек, поки жінка солодко спала.Виконавши у ванній кімнаті свою ранкову рутину, одягнувшись та зробивши невисокий хвостик з білої купки волосся, вона вийшла й побачила Алека, який вже вибирав одяг.

-Ти маєш гарний вигляд.-Сказав чоловік побачивши Меґан.

-Навіть попри всі рани?-З насмішкою сказала жінка.

-Ти завжди для мене будеш красивою.-Алек підійшов до Меґан і взявши її за талію, солодко поцілував.У животі Меґан прокинулися метелики.Це те відчуття, яке вона обожнювала у відносинах, але давно його не відчувала.

-Піти щось приготувати?-Запитала Меґан.

-Я зараз не хочу снідати.Хіба якщо ти хочеш, або можемо потім зупинитися на заправці й ти там купиш собі щось.

-Другий варіант звучить смачніше, адже я не вмію гарно готувати.-Спокусливо посміхнулася Меґан.

-Окей, тоді я піду в душ.-Наостанок чоловік подарував Меґан турботливий поцілунок і пішов у ванну кімнату.

Віднайшовши свою косметичку, Меґан вирішила трохи "оживити" своє обличчя, тож нанесла на нього тональний крем.Вона рідко коли "серйозно" фарбувалася, проте якась косметика все-таки в неї була.Зазвичай, перед роботою, вона тільки підфарбовувала вії.Тональний крем зміг трохи замаскувати рани, чому Меґан була дуже рада.Вона досить часто ним користувалася, коли діставала прочуханки від Льюїса.Нарешті з ванної вийшов Алек, і тільки трохи пригладивши гелем своє чорне волосся, вони разом вийшли на двір, накинувши на себе пальта.Погода була дуже похмурою, та холодною, на дорозі все ще залишилися калюжі з вчорашнього дня.Сівши у машину, Алек включив опалення й через тепле повітря його чоловічий одеколон, пахнув ще сильніше.

Приїхали вони о 10:48 до місцевого кладовища.Машини, які приїхали прямісінько з церкви, паркувалися, а люди виходили з них.Жінка не хотіла їхати до церкви, бо знала, що звідти вона вже не приїде до кладовища.Просто не зможе...

-Я не можу...-Прошепотіла Меґан.

-Чому?-Із занепокоєнням запитав Алек, поклавши свою руку на її.

-Я не можу туди піти...Просто не можу.

-Все буде добре, я з тобою.-Він глянув у переднє вікно.-Глянь, ось і Вітні з Пітером приїхали.Я певен, що ти у мене сильна і теж зможеш побороти це.

Переборовши себе, Меґан все-таки змогла взяти себе в руки й вийти з машини, хоча тремтіння рук нікуди не зникло.З машини виходили й Вітні з Пітером, тож сестри при зустрічі міцно обійнялися, а чоловіки потиснули руки.Очі Вітні були червоними й здавалося ніби вона виплакала усі свої сльози.

-Як ти?-Турботливо запитала Меґан все ще тримаючи сестру в обіймах.

-Все в порядку.Поки тримаюся.

Пітер теж не виглядав не дуже.Він весела особистість, проте вона ніколи не бачила таку його похмурість і сум, як сьогоднішнього дня.Коли під'їхав катафалк, у тілі Меґан все застигло.Нудота підступала, а в горлі знову застряг клубок.Руки стали холодні, а тіло захопив холодний піт.Алек, Пітер та ще один чоловік планували понести труну, проте не вистачало ще однієї людини.Аж тут, нізвідки з'явився Льюїс, від якого Меґан зловила єхидну посмішку.Меґан помітила, як при його виді Алек стиснув щелепу й кулаки, проте зміг себе тримати в руках, щоб не накинутися на чоловіка.Отож, чоловіки підняли коричневу труну і вже в 4-х рушили першими, а за ними інші люди.Меґан взяла слабку Вітні під руку й повела за собою до розритої ями.

Меґан ніколи не любила кладовища чи похорони, тож проходячи повз невеличкі кам'яні могили її нудило, а волосся ставало дибки.Це була та ділянка землі, яка ніколи не жалілася на сухість, через те, що там постійно лилися сльози.Ділянка, яку всі старалися оминати, проте всі неодмінно на ній опиняться.Земля, до якої хочеться притулитися і просити повернути все, що вона забрала.Земля, яка забере від вас найрідніших...

І ось, вони все-таки дійшли до тієї самої розритої ями біля якої скупчилися близькі, знайомі й рідні Стелли.Чоловіки поклали труну на спеціальні кріплення й розійшлися, Алек став поруч з Меґан й легенько обняв її за талію.До трибуни біля могили підійшов священник й почав свою промову.Меґан старалася не занурюватися в його слова, щоб не розплакатися, проте деякі речення вона все ж таки вловила.

-Стелла була світлою та життєрадісною дівчинкою і дуже шкода що в такий юний вік, вік в якому всі тільки починають розквітати, її життя так жорстоко обірвалося.Всі ми сподіваємося, що той хто вчинив таке зло буде покараний.Як не на землі, так на небесах.

Меґан обіперлася на Алека й занурилася в його костюм, щоб ніхто не побачив її сльози.Слова брали за душу і повторювалися кожного разу в її голові.В думках випливали моменти пов'язані зі Стеллою, коли вони проводили разом час.Всі радісні та сумні моменти.Меґан не могла заспокоїти рій своїх нестерпних думок.Теплі сльози стікали по щоках і зігрівали її.В один момент вона почула як люди дивуються і як Алек нагнувся, щоб прошептати їй:

-Меґан, глянь, сніг пролітає.

Піднявши заплакані очі до неба, вона справді побачила кружляючі в небі сніжинки.Стелла обожнювала зиму і це, напевно, просто якийсь збіг.Серце Меґан розривалося, вона поглянула на заплакану Вітні яка стояла поруч, й так само зачаровано гляділа в небо, спираючись на Пітера.Увагу Меґан привернув Льюїс, який стояв навпроти й дивився прямісінько їй у вічі.Але його увагу відірвав місцевий працівник.