17

Дощ не вщухав.Повітря було холодним і пахло сирістю та морозом.Невдовзі мав випасти сніг.Меґан гуляла парком, ходячи кругами й все зупиняючись на тому місті, де була закопана Стелла.У її голові бушували нестерпні думки.Вона прагнула знайти хоч якусь зачіпку.Хоч щось, щоб допомогло слідству.Проте, у неї нічого не виходило.Блукаючи парком 2 години вона нарешті вирішила залишити цю справу.В голову прийшла не менш цікава ідея:забрати свої речі зі старого дому і переїхати до Алека.Остаточно.Її машина була біля дому Алека, але парк був недалеко від її дому тож, не довго чекаючи вона рушила до Льюїса.

Всі сусідні будинки навіть під час зливи все одно мали яскравий колір, попри сьогоднішню хмарність та тьмяність.Будинок Меґан залишався таким же тьмяним як і влітку, як і в будь-яку пору року.Можливо, трохи квітів та зелені, зробили б цей дім таким яскравим, як і інші.Але у Меґан постійно не було часу, ні на себе, ні на сім'ю, ні навіть на створення комфорту у своєму домі.Вона з головою була занурена у роботу і навіть не бачила що відбувається навколо неї.Вона не помічала навіть Алека, який, впродовж їхньої спільної роботи, прагнув стати ближче з Меґан.І тільки одна страшна смерть змогла відкрити їй очі на все, що відбувалося у її світі.Змогла знову дати Меґан відчути те, що вона впродовж багатьох років не відчувала.

Вийшовши зі своїх думок вона нарешті зуміла постукати у двері.Проте, відкривати їй ніхто не хотів, тож вона сама зайшла в дім.

Дизайн її дому було не важко описати, адже все було у темних кольорах, білі стіни, та подерті меблі.Це був взагалі не комфортний, темний дім.Такі будинки показували у  жахастиках, ніби вони закинуті й там живуть привиди.Але для Меґан це був не фільм, а реальність.І найстрашніше це те, що вона сама до такого довела своє життя, нічого не стараючись змінити.

На темно жовтому дивані спав Льюїс, який був одягнутий у білу футболку та темно-сірі спортивні штани.На кавовому столику, який був поруч з диваном, стояла пляшка спиртного.Меґан не ризикуючи просто навшпиньках пройшла до спальні й обережно закривши двері, почала тихо збирати у валізу свої речі.Вона навіть не намагалася їх акуратно складати, вона просто все кинула у валізу і застібнула її.Кожна хвилина була важлива, особливо якщо він був п'яний.Обережно вийшовши з кімнати, вона помітила Льюїса, який сидів на дивані склавши руки.

-Ти кудись зібралася?-Спитав чоловік своїм п'яним голосом.

-Так.-Сказала вона впевнено.Або зараз або ніколи.-Я вирішила з'їхати від тебе.І взагалі планую розлучитися з тобою.-Вона могла б прямо зараз вибігти з будинку, але попри всю її впевненість, страх не дозволяв навіть поворухнутися, навіть зробити вдих на повні груди.

-Не знав що ти така впевнена в собі й вже встигла все вирішити навіть не запитавши мене про це.

-Просто відпусти мене.Тобі теж стане краще...

Льюїс піднявся з дивану і впритул підійшов до Меґан, дивлячись своїм божевільним, звірським поглядом прямо їй у вічі.

-Давай ти зараз відпустиш мене і все закінчиться гарно для нас двох.

-А якщо ні?Тоді ти знову покличеш свого Алека тебе рятувати?

-Минулого разу ти сам його шукав, проте це обернулося не на твою користь.-Вона не змогла стримати язик за зубами.

-Дорога Меґан, ти навіть здогадатися не можеш, що я з тобою можу зробити.-Він гладив її по голові, поступово опускаючись до кінчиків волосся.-Ти й не уявляєш що я вже зробив...-Він, боляче схопивши її за волосся, та з усієї сили жбурнув у стіну.Меґан боляче ударилася головою, а Льюїс ставав все ближче і ближче.Він січ навпочіпки й з єхидною усмішкою на обличчі промовив Меґан, яка трималася руками за болюче місце на голові:-Спочатку я розберуся з твоєю сім'єю, щоб я зміг побачити як ти будеш страждати, потім я знищу Алека, а вже потім я доберуся до тебе і це буде кінець.Проте, не все так одразу, тобі потрібно ще побачити завтрашній спекотний та цікавий вечір.

-Ти не посмієш нікого навіть пальцем торкнутися!Спочатку усім погрожуєш, а потім тобі набивають морду?Ці слова можеш говорити маленьким дітям, але не мені, не тій яка бачила як тебе добряче відлупцювали й не тій яка бачила, як з кожним ударом зникала твоя самовпевненість.Ти ніхто!Ти слабак,  який тільки й вміє, що багато говорити!

-Ну це ми ще побачимо.-Він гордо піднявся і почав бити ногами Меґан.-Я обіцяв тобі, що ти відчуєш кожен удар, який завдав мені Алек.-Удари приходили по всьому тілу.Вона благала усіх богів, щоб це пекло закінчилося і напевно її молитви почули тому, що у Льюїса задзвонив телефон і той із тривожним виразом обличчя побіг взяти трубку.

Меґан все ще лежала на підлозі стікаючи кров'ю.У неї не було сил піднятися, але взявши себе в руки, віднайшовши у собі силу і зрозумівши, що якщо не зараз, то більше ніколи, Меґан все-таки ледве встала і важко дихаючи, вона, забравши свою валізу, якось дійшла до дверей.Але її вдача напевно закінчилася тому, що двері були замкнені.Меґан з тремтячими руками нишпорила у себе в кишенях і ось...вона віднайшла ключі.Намагаючись потрапити у шпарину дверей своїми тремтячими руками, вона все озиралася назад і коли з кухні виходив Льюїс, то ключ все-таки здався і відімкнувши двері Меґан просто виповзла з будинку.Він біг за нею, але прямо перед його носом двері закрилися, і тепер Меґан намагалася потрапити у шпарину вже з іншого боку дверей.Зробивши це, жінка зрозуміла, що довго так двері зачиненими не будуть, і віднайшовши у собі сили, вона обіперлась на валізу, яка допомогла їй встати й відчайдушно побігти з усіх сил, шкутильгаючи на одну ногу.Напевно, валіза була ще тією перепоною, але жінка не покидаючи її вилізла з того злощасного будинку.Відбігши на пристойну відстань та оглянувшись назад, жінка побачила, як на ґанку будинку стояв Льюїс, який курив цигарку і спостерігав за Меґан, навіть не намагаючись догнати її й знову відлупцювати.Його статура зникла через туман, який був під час дощу.