16

Чорний Хюндай Туссан під'їхав до невеличкої будівлі, біля якої була лікарня.

-Дуже зручне місто.Якщо хтось помре, то тіла одразу віддадуть на розтин.-Зауважила Меґан.

Вийшовши з машини й зайшовши у будівлю, вони опинилися у темному приміщенні яке називалося коридором.Пройшовши невелику відстань вони побачили двері, через яке просвічувалося світло, попри хмарну погоду.Зайшовши у світлу кімнату у ніс вдарив холодний, мертвий сморід.В середині кімнати на них чекали двоє чоловіків, які спали на стільцях один біля одного.Один з них-Андерсон, а інший такого ж віку як і перший, з темним коротким волоссям яке не встигло посивіти й худорлявою, високою статурою.Це був Говард-один з найкращих місцевих судмедекспертів.Одним оком Меґан поглянула на стіл.На ньому блідо лежала її племінниця.До горла підкрадалася нудота.

-Доброго ранку!-Голосно, на цілу кімнату, крикнув Алек.-Прокидайтесь, досить спати!

Першим відкрив очі Говард.

-Господи, навіщо так кричати?-Чоловік потягнувся й енергійно підвівся зі стільця.-Наступного разу, як буду бачити що ти спиш, закричу тобі прямо на вухо і не пожалію.Андерсон, вставай!-Говард підійшов до Андерсона і взявши його за плечі, почав ним трясти.

-Встаю, встаю!-Сонно відповів на трясіння Андерсон.Забравши від чоловіка руки, Говард підійшов до мертвого тіла Стелли.

-Отож, вчора ми провели безсонну ніч.Старалися зробити все максимально швидко та обережно.Тіло готово до поховання або кремації.Це вже вам вирішувати.

-Окей.-Відповіла Меґан.-Я сьогодні поговорю з Вітні.

Андерсон сонно встав зі стільця і підійшов до столу для аутопсії після чого потер своє перенісся 2-ма пальцями.

-Може вам купити кави?-Запитав Алек.

-Обійдемося, Андерсон просто звик довго спати.-Склавши руки в боки, Говард почав розповідати до яких висновків вони дійшли.-Отож, Стелла загинула від удушення.На її шиї видно сині синяки.Душили її сильні руки, чоловічі.-Говард відкинув Стелинне волосся з її шиї, щоб показати повну картину.Меґан, стоячи в стороні, все ж таки вирішила підійти ближче до своєї племінниці, хоча клубок в горлі все збільшувався і збільшувався, а нудота зловісно підступала.

На шиї Стелли й справді виднілися величезні синяки.Вбивця душив бідну дівчину з неабиякою жорстокістю.

-Отож, після задушення дівчини, він звідкись притягнув лопату і закопав її біля входу в парк.Дивно, що ніхто не помітив чим займається цей чоловік.Адже, не зважаючи на те, що на дворі була ніч, такі люди, як Стелла, повинні були бродити парку.Або ж, люди могли повертатися з роботи через парк.

-До речі, ми знайшли те, звідки була поцуплена ця лопата.-Втрутився у розмову Андерсон.-Поблизу парку є садова крамничка.Звідти й була поцуплена лопата.Бабуся, яка там працювала, забула закрити свою крамничку і той чоловік скористався моментом.Та бабуся більшості не пам'ятає, до того дня крамницю закривала її онука, а сьогодні її не було, тож вона довірилася своїй бабусі.

-Невже ніхто не бачив як якийсь чолов'яга через парк несе лопату, і нікого це не зацікавило.-Запитала Меґан.

-Напевно що ні.Зараз всі зайняті своїми справами й занурені у свої думки та проблеми.Можливо, вони подумали, що цей чоловік божевільний і не втручалися тому, що з божевільними не варто мати справи.

-І ніхто не бачив як в глибині парку лежить мертва дівчина?-З непорозумінням запитала Меґан.

-Можливо, того дня не було так людно.І судячи з ґрунту, який ми конфіскували у Стелли з під нігтями, був дощ.

-А як щодо камер?-Знову допитувалася жінка.

-Вони вже як тиждень відключені.Їх просто потрібно поремонтувати, а той хто ремонтує їх зараз у відпустці.Інших наймати не хотіли.-Втрутився Алек.

-Це просто не вкладається в голові.-Похитала головою жінка, закривши своє обличчя руками.-Є ще якісь зачіпки?

-Не повіриш, але це все.Нічого, що дало б нашій справі штурханця, немає.

Меґан сіла на стілець, на якому декілька хвилин тому спав Говард.-То ми знову у глухому куті?

-Виходить що так.-Відповів Андерсон, склавши руки в боки.

-Я зателефоную Вітні, вона переживає.-Жінка встала зі стільця і перед тим як вийти в коридор, сказала.-Алеку, купи міцної кави.-На що Алек помахав головою в знак згоди.

Меґан вийшла з будівлі й не зважаючи на легкий дощик, стала біля вхідних дверей набираючи на своєму смартфоні Вітні.Поки йшли довгі гудки, Меґан роздивлялася перехожих людей.Вона не знала які в цих людей історії, куди вони йдуть і які їх думки, але знала точно, дивлячись новини про вбивство Стелли, вони просто похитали головою в знак того, що їм дуже прикро, а потім вони перемкнули канал на цікавіший й стали жити так, як жили до цієї новини.Хоча що вона взагалі очікувала?Що хтось стане перед нею на коліна і буде співчувати їй?Такого ніколи не буде.Людям начхати що сталося у твоєму житті, адже у них є своє і це найголовніше.І взагалі, чи є у Меґан право засуджувати таких людей, якщо вона сама така?Діставши з кишені своєї куртки пачку сигарет, жінка закурила.Нарешті, в кінці трубки почувся такий приємний, рідний жіночий голос.

-Привіт, Меґан.Ну як там справа просувається?Є якісь відомості?

-Я й слова не встигла вимовити як ти почала мене засипати питаннями.

-Вибач, просто дуже хвилююся.

-Все окей.Чую, що ти уже в настрої?-Меґан пускала дим від сигарети

-Трохи покращало, але все одно на серці якось....неприємно.

-Розумію...До речі, тут Стеллу...уже оглянули.Тож, якщо хочеш...можемо завтра зробити похорони.

-Дякую що сповістила....Гадаю, так і зробимо...Приходьте завтра з Алеком об 11.

-Гаразд....Можеш сьогодні забрати її...