12

Наомі працювала у себе у квартирі.Тож Меґан зателефонувала у домофон.

-Слухаю.-З нього почувся приємний жіночий голос.

-Доброго дня,Наомі!Я Меґан Кроуфорд-детектив.У мене є кілька запитань до вас.

Відкрилися двері й Меґан піднялася на потрібний їй поверх.Вона постукала у двері під номером 41.Глянувши на наручний годинник,було 13:38.Відкрила їй приємна жіночка.Дивлячись на її зовнішність, Меґан припустила, що Наомі такого ж віку як і вона сама.Наомі була така ж світловолоса як і Меґан, мала зелені очі та чарівну посмішку.

-Ще раз доброго дня.

-Вітаю!Вибачте, але до мене з хвилини на хвилину мав прийти б відвідувач.Пропоную вам зайти в дім, та трохи почекати якщо ви щось хочете дізнатися.

Меґан здивувалася.Щось тут не чисто.Місто гуло від новин про те, Стеллу вбили, проте її психолог все ще чекає на неї.Вона не могла не знати що сталося.З усіх дірок було чути про вбивство, а людина, яка точно близько спілкувалася з вбитою, не знає що її вже не має.Меґан насторожилася.Їй потрібно було все рознюхати, думала вона заховавши своє посвідчення назад в кишеню куртки.

-Гаразд.-Дружелюбно посміхнулася Меґан у відповідь.

Пройшовши у дім Наомі, вона відчула себе ніби в лікарні.Білі стіни, мінімалістичний стиль.Це трохи налякало Меґан.Наомі провела "відвідувачку" у вітальну та сіла напроти неї на білосніжне крісло.Меґан сиділа на такому ж білосніжному дивані.До Меґан підбіг маленький білосніжний шпіц.Все було божевільно білим та блискучим.Не було жодної павутинки, жодної пилинки.Меґан покликала собачку на диван, поруч з собою, песик покірно стрибнув своїми чистими лапками та почав обнюхувати Меґан.

-О, це Джессі.Дуже розумна собачка.

Меґан тільки з випученими очима та дурною посмішкою дивилася на Наомі.Психологиня сиділа рівно, ноги були повернуті трохи вбік, руки були складені, а голова рівно піднята з голівудською посмішкою на обличчі.Меґан почувалася так, ніби сиділа у божевільні.

-Кхм...-Прокашлялася Меґан.-Можна поцікавитися, кого ви чекаєте?

-Один відвідувач мав прийти.-Наомі глянула на настінний годинник.-Напевно, виникли якісь проблеми от і затримується.

Божевільна посмішка пропала з обличчя Наомі.Очі метушливо розглядали кімнату бочись зіткнутися з очима детективки.Меґан уважно розглядала обличчя психологині.Облизавши засохлі губи вона врешті запитала:

-Знаєте, хоч я і не психолог, але я бачу що ви мені брешете.Ну, то ви мені розповісте?-Уважно запитала Меґан. 

-Навіщо ви прийшли?-Нарешті поглянула на неї Наомі.

-Це мій обов'язок.До того ж тут я ставлю питання, тож вам краще відповідати.Почніть з того, для чого Стелла Нолан звернулася до вас по допомогу.

-Я не можу вам розповідати про своїх відвідувачів.Я не маю на це права.

-Хоч я і не поліціянт, але я працюю на поліцію, тож у ваших інтересах розповісти про все це.Можливо, ви когось боїтеся?Я вам обіцяю повну анонімність та безпеку.Тільки розповідайте.

Наомі видихнула та сказала:

-Вона записалася до мене 3 місяці тому.На першому сеансі розповіла, що вважає ніби її хтось переслідує.Я запевнила що це не так і ми боролися з цим.А півтора місяця тому вона прийшла на сеанс і почала розповідати, що хтось хотів її вбити.

-І ви звісно їй не повірили?

-Я не детектив, щоб перевіряти чи це правда, чи ні.Я запевняла її що вона просто вигадує.Бувають такі випадки коли людина у якої починаються психологічні проблеми накручує себе.

-Ви дуже не професійно зробили.Ви це знаєте?

Наомі почала ще більше нервувати.Її очі знову забігали по кімнаті.Вона перебирала пальцями, а її губи були стиснуті.

-Я добре бачу що ви щось приховуєте.Якщо ви не розповісте мені про це зараз, то будете розказувати потім, але уже в судді.Ну, то мені довго чекати?

-Він приходив до мене вчора вночі.

-Хто приходив?!

-Якийсь чоловік.Я спала, прокинулася від того що Джессі на когось гавкає.Відкриваю очі, а він стоїть, переді мною.Я не розгледіла його тому, що він був весь чорний, стояв у капюшоні, погрожував з ножем у руках.Казав якщо я бодай щось, комусь розкажу про Стеллу, то він дізнається й вб'є мене.А потім він приклав до мого носу якусь ганчірку і все що я пам'ятаю,це як у мене в голові запаморочилося і я,напевно,відключилася.Прокинулася вже сьогодні з ранку,голова жахливо боліла.-У Наомі задзвонив телефон.-Вибачте,напевно клієнти телефонують.-Вона взяла свій смартфон і відійшла до ванної кімнати.

Розглядаючи квартиру,Меґан звернула увагу на білу сумочку,яка висіла біля входу,і із якої щось виглядало.Це неймовірно зацікавило жінку,тож вона тихо до неї підійшла та акуратно привідкрила.Меґан виявила там фотографії.Одна була з домом Вітні,а на іншій було понівечене зображення Наомі.Проте,у них було дещо спільне,на зворотньому боці обох фотографій був напис друкованими літерами -"Наступні".В ту саму мить з ванної кімнати вийшла Наомі,яка застала Меґан з 2-ма фотографіями в руках.

-Що це таке?-Із здивованим виразом обличчя запитала Наомі.

-Це я у вас повинна питати!Ці фотографії лежали у вашій сумці!-Вона показала їх жінці.

-Ви гадаєте,що це я зробила?!Навіщо мені нівечити свою фотографію?!Я взагалі не знаю звідки це!-У паніці зарепетувала Наомі.-Можливо,мені це підкинули!

-Вчора вночі до вас завітав цей чоловік...Можливо він це і підкинув...

-На зворотньому боці моєї фотографії пише "Наступна",як це розуміти?!-Руки у Наомі тряслися,а сльози божевільно текли по її щокам.

-Заспокоймося і все добре обдумаємо.

-Як мені заспокоїтися,коли мене можуть вбити?!-Кричала жінка.

Меґан забігла до ванної й почала у паніці шукати заспокійливе.Віднайшовши його,вона дала його Наомі й провела жінку до дивану.Самі фотографії вона запхала у задню кишені своїх джинсів.