5

Підїхавши до двоповерхового дому та побачивши на паркувальному місці машину Пітера,Меґан відчула полегшення.Отже,Вітні не сама сприйняла смерть доньки.

Дім був великим,світло-сірим,з обох боків дому була викладена біла плитка,яка чудово поєднувалася з великими білими вікнами,дверями та темно-сірим дахом.

-Мені пійти з тобою,чи...

-Їдь,ти там потрібен.Якщо щось дізнаєшся то зателефонуй.Одразу ж!-Вона тикнула у нього своїм пальцем.

-Окей-окей-Він підняв перед собою руки у невинному жесті.

Меґан віддала Алеку його телефон і сама ж вийшла з машини,лише нахилившись до чоловіка щоб попрощатися.

-До зустрічі.Не забудь зателефонувати!

-Бувай.

Тільки но Меґан хлопнула дверима,Алек поїхав.А сама жінка залишилася на ґанку сестри.

                                                                                      ***     

-Давай,Стелло,кидай меня м'ячик.

Це був один із сонячних днів червня.Дівчинці тоді було 7 років.На подвір'ї,Меґан з Стеллою бавилися в м'яча.Вітні вишивала у залі і споглядала гру через широке вікно.Пітер ремонтував свою машину.

-Лови-и-и!-Кинула м'яч маленька Стелла

Тоді вона була така щаслива.Меґан дуже хотіла б повернутися в той безтурботний час,де не було жодних проблем чи перешкод.Вона поступово згадувала моменти де вони були разом зі Стеллою.Як та з нею гралася,як Меган вкладала її спати,як вони разом дивилися мультики,чи подорожували.Цей дім був для неї як рідний...

                                                                                      ***

Вона вагалася,рука застигла за декілька дюймів від дверей,але зібравшись з силами вона все таки постукала у білі двері.Чекати відповіді хазяїнів треба було не довго.Відкрив Меґан чоловік сестри-Пітер.Він був весь заплаканий.Меґан ніколи не бачила щоб чоловік мав такі очі.Можливо у неї просто було таке коло спілкування.

-Меґан,як добре що ти приїхала....

-Господи,як ви?Де Вітні?

-Не стій на порозі,заходь.Вітні зараз у спальні,не можу її ніяк заспокоїти.

Зайшовши до дому,Меґан була в шоці.Весь дім був догори ногами.Перевернуті стільці,столик та інші дрібнички.Картини із зображеннями їхньої сім'ї лежали на підлозі.

-Вибач,будь ласка,за цей безлад.Вона так пару випускала.Коли почула про...-Пітер не міг вимовити ці слова.-Я й не зрозумів що сталося,працював за ком'ютером у спальні і тут почув як у вітальні усе падає,перевертається.Вибіг,а там Вітні стоїть,уся заплакана.Коли вона мені сказала про...Стеллу...я думав,що зійду з глузду.-В нього було таке вираження ніби він ось-ось заплаче,але переборовши себе чоловік промовив.-Вибач...мені потрібно трохи заспокоїтися,тож піду пройдуся...

-Розумію..-Напевно чоловіки по-іншому переносять проблеми.Меґан не знала цього,вона ніколи не чула,що б її чоловік озвучував їй свої почуття чи проблеми.Все що він робив,це пив.Тільки так вона могла зрозуміти,що його щось бентежить.

Коли Пітер вийшов,то Меґан побігла до Вітні.Відкривши двері до спальні,Меґан чекала та ж картина,що і у вітальні-все було перекинуто.Тільки припершись спиною до ліжка,сиділа Вітні,обійнявши руками свої коліна та занурившись в них тихенько собі плакала.

-Вітні,сонце....

Меґан навшпиньках підійшла до сестри та тихенько присіла поряд з нею.Легенько приобняла її за тендітні плечі.Вітні нахилила до неї голову.

-Меґан,скажи мені що це не правда,скажи мені що слідство помилилося.Скажи що це не вона!Вони просто помилилися,то просто схожа на мою дитину дівчинка.То не може бути Стелла.То не вона...

-Вітні,заспокойся...

Вітні підняла свою голову до Меґан,щоб заглянути в очі.Щоб знайти дрібку того,що вона бажає почути.

 -То не вона...вона не може...Хто її впізнав,скажи?Вони напевно помилилися чи обізналися але...

-Вітні,це я її впізнала,це я зрозуміла,що це наша Стелла...Я розповіла це слідчим...

В очах Вітні з'явилася буря негативних емоцій.Зрачки розширилися.Вітні встала та взялася за голову.Вона не хотіла це сприйняти,не хотіла сприйняти смерть доньки,те що в тій ямі лежить її донечка.В очах прочиталася недовіра до слів Меґан.

-Я не можу в це повірити.Ти мені брешеш.

-Вітні,в мене немає причин тобі брехати.

-За що це зі мною?!За що так з нею?!Це несправедливо,вона нічого поганого не зробила і не могла зробити,тож чому це саме з нею?!-Вона засмучено похитала головою.На декілька хвилин запала мертва тиша,яка трохи збентежила Меґан.Але Вітні порушила її.-Скажи мені хто це зробив?Хто цей нелюд?

Меґан теж встала щоб бути на рівні з сестрою.

-Вітні...немає ще подробиць щодо...злочину.Я попросила Алека...

-Мене це не хвилює,я питаю хто це зробив?!Хто це зробив з моєю дитиною?!-Вітні почала кричати.

-Заспокойся.Зараз не час на гнів.

-Не час?!А хіба прийшов час помирати моїй донечці?Скажи мені хто її убив?!Він повинен понести покарання!Я сама з ним розберуся!-Вітні кричала з сльозами на пригнічених очах.

-Вітні,я не знаю хто це зробив!Ще нічого не відомо,я не знаю ніяких подробиць!Прошу тебе заспокоїтися,заради твого ж здоров'я.Якщо ти не можеш це зробити заради мене,то зроби це хоча б...хоча б заради Стелли...

-Вона б цього хотіла?...-Трохи заспокоєно прохрипіла Вітні з гіркими сльозами на каламутних,стомлених очах.

-Дуже...Вона б зараз дуже пишалася тобою.

Вітні пустотливо та болісно посміхнулася.На очах блищали прозорі сльози з частинками журби та горя.Меґан заділа за живе і вона це розуміла.Тож підійшла до сестри й  міцно обійняла її.Вони обидві зараз потребували підтримки як ніколи.Вони з дитинства держалися одна одної,попри всі конфлікти та інші непорозуміння.Сестри сповзли на землю і навіть там не відпускали одна одну.В обох лилися важкі сльози,і навіть коли 2 години тому Меґан думала,що з часом виплакала всі сльози,зараз розуміла,що вони все ще є,ніби за все життя поступово збиралися тільки для цієї миті.І вона плаче,плаче так,як напевно,ніколи не плакала.