4

Дійшовши до лавиці,Алек обережно присів разом з Меґан.

-Меґан,скажи мені,що сталося?Я за тебе хвилююся.

-Я не буду зараз про це з тобою говорити.

Меґан на мить побачила як загорівся лютий вогник в очах Алека.

-Що відбувається?!Ти сьогодні взагалі як не своя з ранку!-Роздратований голос продовжував давити на жінку.-У тебе щось сталося?Чи може ти не з тієї ноги сьогодні прокинулася?!Меґан,ну скажи хоч щось!

-Алеку,все що я можу тобі сказати наразі,це щоб ти заспокоївся і не влаштовував тут сцен!-Меґан пошукала в своїх кишенях телефон,але знайшовши в них тільки цигарки вона витягла і закурила одну.-Мені потрібно зателефонувати,можна твій телефон?-Вона помітила недовірливий погляд детектива.-Це по справі.

Алек голосно видихнув.Нарешті його голос набув спокійності.

-Вибач мене,я не мав на тебе кричати й давити.Ти в курсі що нам треба поспішати,це не ігри.Я піду,на мене чекають.

Меґан тільки посміхнулася чоловікові у відповідь.
Алек пішов.Залишилася тільки Меґан,цигарка у лівій, а мобілка у правій руках.Меґан згадала коли 17 років тому,Вітні зателефонувала з пологового будинку.
                                                                                   ***
Меґан примчала до Вітні зі школи,тільки но її відпустили.

-Вітні,привіт!Як ти?Де та красуня?

-Я в порядку,Стелла чекала на тебе.-З легкою посмішкою повідомила Вітні,хоч і виглядала вона втомленою.

-Стелла?-Меґан підійшла до невеличкої колиски де лежало невеличке тільце з закритими очима і ледве піднімаючимись грудьми.Дівчинка спала.-Відчуття ніби ти Вінкс передивилася.Маю сказати,що вона дуже схожа на Пітера.

-О так,нам уже всі сказали що вона його копія.Сподіваюся у неї не буде його впертого характеру.

Вони обидві посміялися.
                                                                                    ***

Не те щоб було важко набрати номер,було важко сказати цю жахливу новину.Але зрештою Вітні заслуговувала дізнатися це саме від Меґан,не від чужої людини яка можливо і не зможе дати тієї підтримки,яку та потребуватиме.Тож та набрала сестру.Гудки були довгими та важкими,але зрештою з того кінця телефону почувся жіночий голос.

-Слухаю.

-Привіт,Вітні.Це Меґан.Як справи?-Голос ставав таким,ніби вона ось-ось розплачеться.Але їй потрібно було триматися.

-Та не дуже,вчора ввечері посварилися з Стеллою,вона розізлилася і пішла з дому,я думала,що вона перебіситься і повернеться ранком,а її все ще немає.Телефоную їй а вона поза зоною,напевно телефон розрядився.Сподіваюся,що вона десь у подруг залишилася ночувати.

-Зрозуміло...Кхм...-Меґан вирішила діяти за справою.-Вітні,це може дивно прозвучати,але можеш будь-ласка розповісти в деталях той вечір.Типу,приблизний час коли вона пішла,в що вона була одягненна,що взяла з собою?-Клубок у її горлі не давав говорити.

-Навіщо це тобі?-У її голосі почувся страх та тривога.

-Просто цікаво.-Дурнішої причини вона не могла знайти.

-Окей.-Вона недовірливо погодилася.-На ній були світло-сині джинси,біло-червоний топ та чорні кеди.Щодо зачіски то вона була простоволоса.Без макіяжу.Пішла вона десь о 5 вечора.Як я бачила то мала з собою лише мобільник.-Її тривога ставала більшою.-Меґан,якщо ти знаєш де вона то прошу тебе,не мовчи.

"Зберися Меґан,ти зможеш,скажи це"

-Вітні.Я...Я розумію,це важко буде почути,особливо тобі,як мамі,але...

-Кажи вже!

-Вітні...Твою Стеллу...Нашу Стеллу...- Слова застигли.

-Що з нею?...

-Її знайшли в ямі...Вона......Вона мертва...-Клубок у горлі став твердіше.

Все рухнуло.В мить у слухавці почувся плач,істерика,крики.Слухавку кинули...Напевно треба було приїхати до неї.Вітні цього потребувала.Меґан заблукала.Заблукала у своїх думках,у емоціях,у діях.Що робити?Куди йти?Кому прийти на допомогу?"Вітні зараз сама,їй потрібна моральна допомога.Треба приїхати до неї."

Повернувшись до місця вбивства,вона зустрілася поглядом з Алеком.І тепер вона не змогла...Сльози полилися самі собою.Вона стояла,плакала,дивилася на Алека,ніби маленька беззахисна дівчинка.Він занепокоєно підбіг до неї.

-Меґан,тихенько,що сталося,чому ти плачеш?

Він прогорнув волосся з її обличчя,заглянув у глибину її очей,де було море смутку,болі,страху та запитаннь,на яких вона не знайшла відповіді.Він огорнув її своїми руками,притягнув до себе.Зрештою обійняв.

-Тихенько,все буде гаразд.-Шепотів він своїми м'яким,теплим,шовковим голосом.-Розкажеш мені...

-Вона моя...була моєю племінницею.-Говорила вона задихаючись від своїх гірких сліз.

Він ще сильніше обійняв її.Ніби хотів забрати її біль,але його було так багато що навіть він з ним не впорався б.

-Вона вчора посварилася з матір'ю,пішла з дому,вона так часто робить тож Вітні не придала цьому багато уваги.Але коли Стелла не повернулася додому...Алеку,чому це відбувається з нами...зі мною?-Вона знову розплакалася в його обіймах.Напевно плакала вона не тільки через смерть,тепер зі слізьми пролилися всі її проблеми.

-Ти з усім впораєшся,я в тебе вірю.Ти найсильніша людина з якою я знайомий.А якщо твої руки й опустяться то я завжди буду поруч з тобою,допоможу,підтримаю...попіклуюся про тебе.

Вона підняла голову,заглянула в його співчутливі,глибокі,проникливі очі.

-Алеку,мені не потрібні ці співчуття,і всі ті слова які ти говориш.Я просто хочу нормально жити.

-Все буде добре,я тобі обіцяю.Після чорної смуги йде біла.Пам'ятаєш?-Він підтримуюче посміхнувся.

-Тільки у мене ніколи не починається біла...-Вона знову поклала голову на його плече.Знову розтворилася в його обіймах.Вона давно не відчувала такого тепла чи підтримки від чоловіка.Все що вона відчувала це удари.Як фізично,так морально.Сьогодні цьому прийшов кінець.Вона не дозволить йому підняти на себе руку чи голос.Не дозволить йому її образити.Не дозволить собі подумати про те,що він зміниться.Не дозволить...