3

Хлопнувши дверями машини,Меґан,як завжди,суворим поглядом огледіла парк.За декілька кілометрів ледь-ледь було видно скупчення людей.Це були слідчі.

-Меґан!

Жінка повернулася на вигук.Це був Алек,який за хвилину вже був біля неї.

-Привіт.-втомлено привіталася Меґан.Алек був життєрадісною людиною з заразливим сміхом та веселими жартами і Меґан подобалася така компанія,з ним їй було комфортно,вона відчувала себе у безпеці,але з вчорашнього вечора настрій у Меґан був не зовсім веселим.

-Ти чого така сумна?

-Ти про це запитував ранком...

-Питатиму ще раз і ще раз,допоки я не зрозумію причину.

-Давай поговоримо про це пізніше?Не хочу говорити про свої проблеми у місці,де є справи і по важливіше.

-Як скажеш.То давай оглянемо місце вбивства?

-Ходімо.

Розглядаючи парк,Меґан усвідомила що вже давно не проходилася такими комфортними та спокійними місцями.Давно вона не сиділа в парку і не пила свою улюблену каву,слухаючи як співають пташки.Давно не відпочивала від побуту та роботи.Не брала відпустки.Меґан постійно була занурена в роботу,вона стояла у неї на 1-му місці та забирала весь час.Можливо через це вона і роздумовує про розлучення з Льюїсом?Можливо,якщо б вона більше приділяла уваги своєму чоловіку то все було б добре?Вона відігнала ці дурні думки. «Тому покидьку вже нічого не допоможе».Хоча,десь в глибині її серця вона вірила що Льюїс зміниться,тому вона й ніяк не могла його покинути.

   Дивитися на місце злочину було жахливо.Вона ніби була на кладовищі.Прямо перед ногами жінки була вирита неглибока яма,в ній могла б поміститися труна.Все пахло сирістю та землею.Завив холодний вітер.Але саме страшніше було те,що знаходилося в тій потворній ямі.В сирій,холодній землі розпросталося тіло молодої дівчини.До того,як Меґан з Алеком приїхали,інші слідчі розчистили обличчя померлої від землі.Тож тепер Меґан дивилася на бездиханне,знайоме обличчя.Меґан упізнала її-це була Стелла,її племінниця...

Ноги бідної жінки стали ватні.Ледве тримаючись ногами на землі,Меґан шукала невеличкої опори та знайшла її серед біцепсу Алека.Вона вхопилась за його плече мертвою хваткою.

-Меґан все гаразд?Ти ніби труп ніколи не бачила.В мене відчуття що ти мені зараз руку відірвеш.

-Ні...Ні,ні,ні.-Вона не могла в це повірити. 

Жінка поглянула на нього своїми пустими,наляканими,очима.Він одразу зрозумів що щось не так.Притримуючи Меґан на своєму плечі,Алек своєю величезною рукою трепітно обійняв її за талію.Це був теплий,гарячий дотик.Але зараз у Меґан не була та ситуація щоб відчувати хоча б якісь інші почуття,окрім смутку та скорботи.Неприємне відчуття накрило її з голови до ніг.Чи це був різновид смутку чи нудоти Меґан не знала.Вона не могла заплакати.Було відчуття ніби у її тілі немає сліз,не в цей момент,ніби з часом вони всі виплакалися,хоч в її горлі і стояв клубок.В її невгамовних думках пригадався момент коли 4 роки тому померла їі улюблена собака Еммі,яка була з нею з її підліткового віку.І тоді,дивлячись як вона лежить у ветеринарній клініці,і коли ветеринар каже що вона померла...Ні.Меґан не могла випустити ні сльозинки.Все було так само як сьогодні,клубок у горлі,неприємне відчуття і відчуття неповноцінності.Думки Меґан роїлися мов бджоли у вулику.Пригадувалися все інші й інші моменти де вона не могла заплакати.Перед очима почали випливати інші трупи справу з якими вона мала.Вони були різні:з переломами,виразками,з мертвенно-блідою,висохшою,гнійною,липкою,огругрубілою шкірою.Це викликало в Меґан нудоту.З цих неприємних думок допоміг вийти тривожний голос Алека.

-Меґан,що сталося?Тобі погано?Ти бліда мов стіна.Покликати медиків?

-Мені...якось погано.Можеш будь ласка принести...заспокійливе?

-Звичайно.Я швидко,стій тут,нікуди не йди.

Алек побіг за пігулками а Меґан в той час стояла над ямою і вдивлялася в лице покійної,ніби шукаючи відповіді що робити далі.Вона не могла раціонально думати через ці надокучливі думки.Їй потрібно заспокоїтися.Вже за мить біля неї стояв ледве задиханий Алек з пігулками та пляшкою води.Вона ледь прийняла її з своїх тремтячих рук.

-Дякую...

-Ходімо присядемо подалі від цього...місця.Бо в мене відчуття що ти зараз знепритомнієш,і якщо я тебе не зловлю то ти добряче собою гепнеш.Я відпросив нас на 10-15 хвилин.

-Не дочекаєшся.

Продовжуючи триматися за Алека,Меґан пошкандибала від тієї гнітючої ями.