Розділ 14

РОН

Рон отямився посеред страшного гармидеру. Стіл перевернутий, все на підлозі, шафа теж на землі, у вікні візерунком розпливається тріщина, всюди валяються книги, папери…

Він навіть не відразу зрозумів, що все це зробив сам. У ту ж мить, коли Нора втекла, він від злості почав знищувати власний кабінет. Злився на неї, злився на себе і на весь цей клятий світ. Він проклинав життя та таке болюче існування без неї.

Рон зненавидів себе за слабкість, та у ту мить це було більшим за його волю. Це було єдине, чого він хотів – тримати її у своїх обіймах, цілувати… і нехай цей світ провалиться в пекло.

Він настільки вже втратив себе, що забув про її зраду. Як можна про таке забути?

“Рон у той день відчував себе найщасливішим чоловіком у світі. Все скінчилося. Вони з Норою встигли буквально в останній момент зупинити божевільного мага Яна. Їм вдалося врятувати Норт-Таун, і тепер він на крилах кохання летів до своєї відьмочки.

Чомусь Нора не прийшла до нього в лікарню, лиш передала Вілом, що поки зайнята, а він, щоб поправлявся. Чомусь це не дуже й бентежило тоді Рона. Він надто довго чекав цього моменту. Щоб більше нічого не заважало їм насолоджуватись одне одним. Він готував на цей вечір для неї сюрприз – хотів освідчитись їй. Хотів, щоб це було по-особливому. Орендував для цього цілий ботанічний сад, домовився з кількома магами й майстрами ілюзій… Так сильно хотів вразити її.

Буквально злітав по тих сходах її під’їзду. Увірвався в незачинені двері, спіткнувся об кросівки… чоловічі. Такий був сліпий і дурний тоді, що навіть це не змусило його вчасно зупинитись.

Він ще посміхався, коли відкривав двері до її кімнати. Ще тримав той клятий букет квітів, коли вже бачив їх на ліжку…

Закрив двері й застиг. Він тоді не міг ні з місця рушити, ні туди увійти. Нічого не міг робити. Ніби чекав, що прокинеться, що це все бісовий кошмар, а не реальність. Хіба може це відбуватись насправді? Тільки не з ним і не з його Норою. Ні. То не вона…

Нора сама вийшла до нього, ледь прикрившись халатом. Вона й була його кошмаром. З коханої вмить перетворилася на чудовисько, яке з корінням вирвало з нього бажання жити й дихати.

– Навіщо ти прийшов? – говорила спокійно й відсторонено. Байдуже якось. – Хіба я кликала тебе?

– Навіщо ти це зробила? – хрипів тоді від нестерпного болю десь у грудях.

– Гра скінчилася, детективе Варден, – посмішка була зовсім не її, але вона була на її обличчі.

– Гра? Про що ти, Норо?

– Аха-хах-ха, – її сміх тоді й вивів його зі ступору. – Ти такий наївний, що жах. В ліжку, звісно, з тобою було цікавенько… та невже ти повірив, що в нас все серйозно? Повірив? Уууумм. Як мило…”

Рон і зараз дивується, як він тоді зміг вижити? Як взагалі опинився у себе вдома? Він зовсім не пам’ятав шляху назад. Та й потім дні злились у сіру безсенсову масу. Рік точно жив десь на межі життя й смерті, а врятувався банально роботою. Віл тоді за шкірку тягав Рона в офіс, і поступово його знову почало затягувати в чужі злочини.

Але як він міг так просто… після всього піддатись дурному бажанню знову відчути на смак її губи? Як?

Все це через погляд. Вона дивилася на нього, як колись, і ця близькість… Захотілося забутись. Адже так не дивляться ті, хто здатен на бездушну гру з чужими почуттями. Не дивляться ті, що можуть вирвати з грудей серце. Ні. Щось було не так.

Рон це зараз лиш усвідомив. Сидячи на підлозі посеред розтрощеного кабінету, він зрозумів – щось у цій історії не так. Вона відповіла йому на поцілунок, а потім немов злякалася чогось і втекла. Дуже сильно злякалася. І ще Ян. Він ніяк не виходив з голови детектива. Нора тоді надто сильно нервувала й хотіла скоріше піти звідти, хоч і намагалася це приховати від Рона. Але він не забув.

Взяв телефон й написав повідомлення:

“Треба допуск на третій рівень”.

Неочікувано відповідь прийшла майже відразу:

“Прямо зараз? Ти дивився на годинник?”

“Можна й зранку”

Він відставив телефон й, піднявшись на ноги, почав наводити порядок в кабінеті. Не хотів, щоб Віл зранку застав сліди його нервового зриву. Бо буде потім ще кілька місяців набридати зі своїми чарівними пігулками, від яких Рон лиш овочем себе відчував.

Зараз не час розкисати. В нього раптом з’явилося дуже багато запитань і поки Рон все для себе не прояснить, він не зупиниться ні перед чим.