Розділ 11

Елеонора

– Дивний цей казкар, – задумливо говорив Рон, дивлячись у монітор ноутбука. – Майже все життя був магічним ілюзіоністом й писав історії для дітей, мав освіту професора історії магії, але ніколи не працював за професією, а потім у вісімдесят років поїхав до Індії й повернувся звідти з додатковими здібностями й дуже сильно омолодженим.

Рон шукав інформацію за спеціальним пошуковим кодом, за яким можна було потрапити на магічну гілку глобальної мережі інтернет. Так. Магія теж не стоїть на місці й давно пройшла цифровізацію, хоча, звісно, це не стосується інформації зі спеціальним доступом, котру якраз й досі зберігають тільки в магічних бібліотеках.

– Ну це не забороняється, якщо ритуал без жертвоприношення й ніхто від того омолодження не постраждав, – знизала я плечима.

– Треба запам'ятати куди за молодістю їхати, – хмикнув поруч зі мною Макс.

Ми з ним сиділи на дивані, гортаючи мемуари Альберта. Поки все було настільки нудно, що кортіло вже заглянути до фіналу його історії.

– Воно тобі не треба, повір, – глянула на некроманта. – Хоч це діло й не заборонене, але майже всі, хто займається пошуками вічного життя чи молодості, закінчують свої дні у психіатричній лікарні.

– Цікаво, чому так? – запитав у мене Віл, котрий біля вікна примостився. Теж з ноутбуком у руках.

– Бо всі ці зміни впливають на психіку, – почала йому пояснювати. – Ти у двадцять років і ти у вісімдесят – це зовсім різні стани твого психологічного дозрівання. І коли різко роблять, так би мовити, апгрейд тіла, психіка не встигає за такими змінами й зазвичай трапляється…

– Коротке замикання, – засміявся Макс, перебиваючи мене.

– Щось типу того, – теж всміхнулася.

– В цього Альберта певно теж дах поїхав, – приєднався до розмови Рон. – Є відомості про його лікування в притулку святого Октавія. Але потім вже новина про велику знахідку за його безпосередньої участі…

– Ага, – оживився Віл. – Я теж якраз про це читаю: “Під час археологічних розкопок у джунглях Гоа, на території стародавнього зруйнованого храму, дослідники виявили таємну крипту з нетлінним тілом могутнього мага. Його вважають мало не першою людиною, що володів надприродними силами, і навіть після смерті його мощі продовжують випромінювати магічний фон. Для подальшого дослідження мумію буде доправлено у дослідницьку лабораторію директора експедиції Альберта Крауса.”

– Дива! – емоційно сплеснув в долоні Макс. – То він не тільки дахом не поїхав, а ще й експедиції очолював! Ну все. Мені вже цікаво потеревенити з цим дідом.

– Він закохався, – тим часом я дійшла в тих мемуарах до цікавого моменту і посміхнулася, читаючи далі. – Тут пишеться, що кохання прийшло до нього надто пізно і тому він вирішив ризикнути усім й повернути собі молодість…

– Ага-ага, – Макс зацікавлено зглянув до книги. – Дай випишу адреси, явки, паролі. Куди там дід конкретно їздив і що пив чи їв?

– Каже, що заради збереження загальної безпеки лишає свій шлях до молодості за лаштунками своєї історії життя, – вмить розчарувала некроманта.

– От паскудник хитрий!

– Ти чого так завівся? – засміявся з Макса Віл. – Молодий ще, щоб про старість думати.

– Е ні, – прицмокнув язиком Макс. – Про старість думають змолоду, хлопче. А раптом я теж отак, як Альберт, закохаюся у вісімдесят? А я ж себе знаю. Точно закохаюся й у вісімдесят і у вісімдесят один, і…

– І ми зрозуміли хід твоїх думок, – обірвав некроманта Рон. – Ходімо вже. Я знайшов, де саме його поховано. Їхати далеко. До ночі б ще встигнути.

– Вночі буде навіть легше працювати, – хмикнув Макс, встаючи з дивану.

Я ж продовжувала читати книгу і ніяк не могла зрозуміти, що саме мене бентежить.

– Ти їдеш чи тут лишаєшся? – звернувся до мене Рон, коли побачив, що я так і не зрушила з місця.

– Не можу зрозуміти, – пробурмотіла сама до себе, перегортаючи сторінки, повертаючись назад, щоб все перевірити, й знову гортаючи їх далі.

– Що там? – Рон присів до мене на диван.

– Про те, як він описує свої почуття, потім от, дивися, – вказала на рядок, – пише про їхні перші побачення. Далі про те, що вони безмежно щасливі й вирушають в експедицію. Потім йдуть згадки вже про пошуки… розкопки. Замітка про те, що їм вдалося, і потім от, – прогорнула десяток сторінок, – це все науково-магічні описи їхньої роботи з мумією. Треба спеціаліст, щоб розібрався з цими формулами та рідкісними ритуалами, але мене інше бентежить. – Підняла очі на Рона. – Де її ім'я?

– То про що? – він все ще не розумів хід моїх думок.

– Тут ніде не вказано ім'я його коханої. Тої, заради кого він пройшов омолодження й потім навіть лікувався в закладі для психічно нестабільних магів.

– Це дійсно дивно, – погодився Рон.

– Ні ім'я, ні хто вона взагалі, – продовжила думати вголос. – Ніякої зачіпки. Лиш те, що вони працювали разом в експедиції.

– Значить, вона з магічного світу, – зробив висновок Рон.

– Так. І чомусь Альберт не хотів, щоб хтось знав, хто вона така, – висловила своє припущення.

– Або все підчистили перед публікацією мемуарів, – додав Віл.

– Або ми зараз нарешті вже поїдемо на кладовище й про все в діда дізнаємось, – нетерпляче відгукнувся від дверей Макс.

Ми всі рушили до виходу. Та я от щось вже дуже сумнівалася, що Альберт так просто нам все розповість. Щось тут не те, а от що саме нам ще доведеться вияснити.