Розділ 1

Елеонора

Люблю осінь. Це дивно, мабуть, але саме цей період для мене асоціюється зі спокоєм та затишком. Обожнюю пити запашне капучино з маршмелоу й спостерігати з вікна за останнім танцем жовтих листочків. Вони прожили свою найкращу весну, раділи літу, а зараз безстрашно летять до землі, де й знайдуть свій спокій…

В такій раковій меланхолії я б могла й до власного похорону дофантазуватися, але моя сусідка знизу ніколи не дає мені надовго відірватися від суворої реальності.

– Елеонооорааа!!! – крик місіс Менсонс було чути ще на сходах. – Ти знову мене топиш, відчиняй, паскудниця така!! Відчиняй, бо прокляну тебе по сьоме коліно!!

Всміхнулася сама до себе від цієї жорсткої іронії. Сусідка в мене, звісно, з відьмячим характером, але, слава всім богам, силами не наділена, а от я залюбки б її прокляла вже, та не можна. Догана буде від Верховної. Не люблю збирати ті догани. Потім ще й силу врізати можуть.

Тому вдих-видих, натягнула фальшиву усмішку на обличчя й відкрила двері цій старій фурії.

– І вам доброго ранку, місіс Менсонс, – солоденько проспівала до злючої жінки у незмінному зеленому костюмі трійка.

– Був би добрим, аби ти мене не затопила.

– А я не топила, – моєму спокою можна тільки позаздрити.

Місіс Менсонс без зайвих церемоній відпихнула мене й влетіла з розгону у мою крихітну ванну. Вибігла, зиркнула сердито, пішла на таку ж крихітну кухню.

– Може, вам каву зробити? – щиро запропонувала я.

– Нічого не розумію, – збентежено потирала потилицю вона. – Тече ж зі стелі, а в тебе сухо. Дива якісь…

– Ага. Дива, – хмикнула байдуже, – під кодовою назвою “старі вмуровані труби”.

– Точно! Десь між поверхами прорив, – дійшло до неї. – От Вазовський. Старий безрукий йолоп! Прокляну падлюку. Їй-богу, прокляну…

Вона вилетіла з криками і явно побігла шукати нашого місцевого сантехніка. Я ж про всяк випадок прошепотіла захисне заклинання й відправила його Вазовському. Як-не-як, а від проломленої голови воно його вбереже. І догану за таке не випишуть.

Закрила двері й важко зітхнула, розуміючи, що магія ранку безповоротно зіпсована. А я так щиро сподівалася черпнути з неї хоч якусь мінімальну впевненість перед зустріччю з колишнім.

Я знала, що він подзвонить. Ще коли прогриміло друге вбивство відьми, я вже з острахом очікувала його появи у моєму житті. Але Рон протримався доволі довго.

Цієї ночі було вбито четверту з нас. І як би ми всі не намагалися знайти винуватця, він все ще продовжував вбивати.

Хто він? Чи можливо, вона? Я б назвала скоріше воно… Очевидно, що за вбивствами стоїть нелюд. Щось потойбічне, або те, що служить темній стороні потойбіччя. Проста людина не здатна вбити відьму. Ба більше, вбити нас взагалі дуже важко, навіть використовуючи нестандартні методи.

Деякі мають третє око. Відьма ж має з десяток таких оченят і захист особливий. Тому ми не шукали маніяка серед наших. Це було щось чужорідне. Те, що лиш недавно пробралося у Норт-Таун. 

І за цей час ми дійшли тільки до одного висновку – воно готується до чогось. Саме для цього йому потрібна життєва сила відьми. Не магічна, магію воно не забирає, життєва. Такої сили немає у жодній істоті, крім відьми.

Довго я не збиралася. Одягла темні джинси, чорну майку й улюблену шкірянку. Чепуритись сенсу не було, бо за будь-яких обставин я точно знала з яким поглядом він мене зустріне – ненависть, замішана з огидою, або, у кращому разі, холодна байдужість. І те й інше неприємно, але цілком логічно, зважаючи на те, що я з ним зробила.

Вже в таксі задзвонив телефон. Верховна. Звісно, вона завжди в курсі справ.

– Слухаю, моя божественна начальнице, – звично почала я розмову.

– Ти вже в дорозі? – запитала вона без зайвих привітань.

– Звісно. Хіба я маю вибір? – гіркоту перекрила усмішкою.

– Ти маєш погодитись, Норо. Ви в партнерстві розкрили найгучнішу справу століття. Цього разу це до того ж стосується всіх нас.

– Я знаю, – відповіла абсолютно спокійно, бо який сенс битись головою об залізну стіну? З того боку мене ніхто не почує.

Через кілька секунд мовчання вона продовжила:

– Не думай, що я тебе не розумію. Я жінка, Норо. Я маю свою трагічну історію кохання… Але ми відьми! І саме зараз, як ніколи, важливо використати всі наявні й можливі методи, щоб знайти це поріддя та відправити його до пекла.

– Все буде зроблено, – знову гірка усмішка торкнулася моїх вуст.

– Пропозиція стерти неприємні й болючі спогади все ще в силі, Норо, – тихо мовила Верховна. – Зможеш спокійно з ним працювати. Пам'ятатимеш суто робочі моменти…

– Я не настільки безнадійна, як ви всі думаєте, – сіла рівніше, немов сталевий кілок у спину загнали.

Помахом руки та ментальним наказом накинула на себе Хустину тиші. Тепер водій не чув моєї розмови.

– Давайте так. Я розумію важливість всього цього, але не обіцяю результату. Те, що ми колись з детективом Варденом були хорошою командою… на даний час нічого вже не означає. Мої спогади лишаться зі мною. Моє особисте життя буде тільки моїм. Але як відьма я зроблю все можливе і навіть більше. Я буду йому найкращою напарницею і нічого не заважатиме нашій спільній роботі.

Верховна знову витримала паузу, а потім тільки мовила з сумом:

– Знаю, Норо. Не сумнівалася в тобі ніколи. За свої чотириста років я зустрічала значно сильніших за тебе відьом, але жодна з них не мала такого сильного духу, як ти.