Глава 1 Зустріч у бібліотеці

          Місто було тихим. Ні, не просто тихим, а наче забутим. Від війни залишилось більше, ніж спогадів: руїни старих будівель, запечатані вікна, порожні вулиці, де чулися лише кроки по мокрому асфальту і розмови знову народжених людей, що намагалися відбудувати своє життя. Війна відпустила це місто на деякий час, але тіні минулого, як привиди, залишалися в кожному кутку.

          Він стояв перед старою бібліотекою, його очі зосереджено ковзали по фасаду будівлі, що виглядало так, ніби він сам був частиною міського безладу. Він не любив цього місця — його тягнуло до інших, темних куточків міста, де відлуння війни було найбільшим, де спогади про колишні бої і втрати жили в кожній дрібниці.

          Але сьогодні це місце було необхідне. У руках він тримав свій журнал, — він був важливою частиною розслідування, яке він вів вже кілька тижнів.

          В бібліотеці пахло пилом і старими сторінками, але в цьому запаху були особливі чари. Він опустив погляд на кроки, що обережно наближалися до нього. Це була вона. Бібліотекарка, про яку він чув кілька разів — не велику, з інтелигентним виглядом і не надто радушним виразом обличчя. Але саме вона могла допомогти йому розібратися з цією справою. З поглядом зі сторони, була мовчазна боротьба між її скепсисом і його впертістю, коли він зайшов в середину.

          — Що шукаєте? — її голос звучав тихо, але з підозрою. Вона стояла неподалік, в руках тримаючи кілька книг, немов розуміючи, що її будуть втягувати у якусь чорну історію.

          Він подивився на неї, хмурячись. У її очах не було співчуття — тільки холодна цікавість. Це було так, як він і думав: тут немає тепла, тільки розум, що стоїть на сторожі.

          — Ваша бібліотека тримає більше, ніж просто книги, — він сказав це злегка з посмішкою, але в його голосі було щось, що змусило її замовкнути. Його досвід військового офіцера дав йому можливість одразу оцінити її реакцію. Вона не була налаштована на прості розмови. Це було очевидно.

          — Що саме ви шукаєте? — запитала вона, не приховуючи іронії, що почали прокрадатися у її голос.

          Він підійшов до неї, і його очі затрималися на її виразному обличчі — її риси були сильними, але з підозрою змазаними, наче вона намагалася сховати щось більше, ніж звичайний бібліотекарський холод.

          — Книгу, — відповів він коротко. — Є одне джерело, яке я повинен перевірити. Знаєте, де її можна знайти?

          Вона кивнула. Вона була практичною людиною, і це було видно з того, як вона рухалась. Вона не надто любила старших чоловіків, а йому було приблизно десь сорок років, і його манера триматися, споглядати, як її реакції змінюються від його кожного слова, створювала в ньому якусь глибоку зацікавленість. Це було не тільки цікаво, а й небезпечно. Військовий офіцер, котрий звик до дисципліни, раптом опинився перед жінкою, яка не боялася йому протистояти.

          — Йдете? То йдемо за мною, — сказала вона, і він відчув, як напруга розпочинається знову, як це завжди було: це була нова гра, нова загадка, і тепер вона була частиною її.

          Вони пройшли через вузький коридор, що здавався більш лабіринтом ніж бібліотекою. Всі ці книги, розсіяні по старих полицях, створювали ефект замкненості. Наче це було місце, де час зупинився, а темні історії залишились без кінця. Вона зупинилася перед одною поличкою і почала витягувати книгу, яка відповідала його запиту.

          — Це те, що вам треба? — запитала вона, не піднімаючи очей.

          Він глянув на книгу. Так, це було те, що він шукав. Це відкриття стало для нього черговим кроком у розгадці старої справи, воно як полотно з’являлось в його голові.

          Він глянув на неї. Вона виглядала так, ніби могла бути частиною цієї справи, але насправді нічого не говорила. Вона була не просто бібліотекарем. Вона була частиною цього містечка, де її знали, де зберігалася давня таємниця, яка могла відкрити нові горизонти. Відчуття, що вона була більшою частиною цього світу, ніж він припускав, не залишало його спокійним.

          — Думаю, ми будемо працювати разом, — тихо сказав він, коли вона подала йому книгу.

          Вона на мить поглянула на нього з недовірою, але потім, ніби побачивши в його очах щось більше, ніж звичайну цікавість, мовчки кивнула.

          Книга в руках важила більше, ніж просто кілька сторінок з пожовклим текстом. Вона була однією з тих рідкісних знахідок, які, здається, ховаються в найнеочікуваніших місцях. Сіра обкладинка без назви. Чорний шрифт, як рукопис. Відчуття важкості нависало над ним, навіть коли він обережно тримав її в руках.

          Вона провела його до виходу, і їхні кроки, як і всі інші звуки в цій порожній бібліотеці, відлунювали глухими звуками. Вона навіть не глянула на нього, коли він вже наближався до дверей, залишивши позаду себе лише тінь своїє фігури, яка зникала між стелажами.

          Коли він вийшов, то лише за кілька кроків помітив те, що лежало на столі бібліотекарки, вірніше те, що вона положила: «бейджик». Він випадково поглянув на нього, і його очі зупинилися. На бейджику було написано просто і лаконічно: «Бібліотекар Олена Соколова».

          Він зупинився і стиснув книгу міцніше. "Олена", — подумав він, промовляючи це ім'я тихо, ніби сам для себе. Її очі — вони були виразнішими, ніж просто холодні погляди. Щось було в тому, як вона ставилась до нього, і це ім'я стало ключем до чогось більшого. Вона могла, бути частиною цієї справи, так само, як і книга в його руках. Але він вирішив не копатися в цьому зараз.

          Тільки на вулиці, коли він йшов до свого автомобіля, його думки не покидали бібліотекарку. Що ж, він мав відповіді на своєму столі, і ця історія все ще була тільки на початку.

          Він знову глянув на книгу. Як тільки повернувся додому, він відкрив її — кожен розділ, кожен рядок — в них була темна сила, що скривала небезпеку, яку він ще не розумів. Знайшов там вказівку на злочин, що стався більше двадцяти років тому — таємниче зникнення молодої жінки, яке так і не було розслідуване до кінця. Книга була з записами лікаря-психіатра, що вів історію про пацієнтів з психічними розладами, серед яких була одна дівчина. Збентежена і налякана, вона розповідала про людину, яку зустріла в своєму житті, і він був єдиним, кого вона боялася більше за смерть.