Розділ 14

Після завершення справи про печеру Аня довго дивилася на загадкову теку.

На її обкладинці був лише один напис:

«Справа №13. Архів, який обрав детективів.»

Вона повільно відкрила її.

Всередині не було ні листів, ні фотографій, ні карт.

Лише маленький старовинний ключ.

До нього була прикріплена записка:

«Усі попередні справи були випробуванням. Якщо хочете дізнатися, хто створив Архів неможливих справ, приходьте сьогодні опівночі.»

Аня переглянулася з Капітаном Дружком.

— Отже... остання справа стосується самого Архіву.

Опівночі вони повернулися до будівлі Архіву.

Усередині було незвично тихо.

Усі полиці стояли на своїх місцях.

Та в самому кінці коридору Аня помітила старі дерев'яні двері.

Раніше їх там не було.

На дверях висіла замкова щілина у формі того самого ключа.

Аня обережно вставила ключ.

Клац.

Двері повільно відчинилися.

За ними була невелика кругла кімната.

Посередині стояв старий письмовий стіл.

На ньому лежала велика книга.

На обкладинці золотими літерами було написано:

«Архів неможливих справ.»

Коли Аня відкрила книгу, сторінки почали перегортатися самі.

На них були всі їхні розслідування.

Справа про загадкові двері.

Про школу.

Про бібліотеку.

Про печеру.

І всі інші.

На останній сторінці поступово з'явився новий напис:

«Той, хто шукає правду, а не легкі відповіді, стає Хранителем Архіву.»

У цей момент у кімнаті пролунав спокійний голос:

— Вітаю, Аню... Вітаю, Капітане Дружку.

Ви пройшли всі випробування.

Та найважливіше було не розкрити загадки.

А навчитися завжди перевіряти факти, не втрачати сміливості й допомагати людям.

Капітан Дружок тихо завиляв хвостом.

Аня усміхнулася.

— Тоді наша остання справа лише починається...

Аня повільно озирнулася.

— Хто тут? — запитала вона.

Голос більше не лунав.

У круглій кімнаті були лише вона, Капітан Дружок і велика книга Архіву.

Раптом одна зі сторінок перегорнулася сама.

На ній з'явилися слова:

«Останнє випробування. Доведіть, що ви гідні бути хранителями Архіву. Не силою, а чесністю.»

Поруч стояли три дерев'яні скриньки.

На першій було написано:

«Повір у легенду.»

На другій:

«Відмовся від справи.»

На третій:

«Шукай докази.»

Капітан Дружок підійшов до першої скриньки й обнюхав її.

Потім одразу відійшов.

До другої він навіть не наблизився.

Натомість пес сів біля третьої й тихо гавкнув.

Аня усміхнулася.

— Саме так ми працювали весь цей час.

Вона відкрила третю скриньку.

Усередині лежали не коштовності.

Лише збільшувальне скло, компас, чистий блокнот і срібний значок із написом:

«Детектив Архіву.»

Тієї ж миті книга знову відкрилася.

На сторінці повільно проступили слова:

«Правильна відповідь — не здогад. Правильна відповідь — доказ.»

Навколо стало світліше.

Полиці ніби ожили.

На кожній теці одна за одною почали з'являтися золоті печатки:

«Розкрито.»

Голос повернувся востаннє:

— Ви не стали мисливцями за привидами. Ви стали детективами, які не бояться загадок і завжди шукають правду. Саме таких людей і шукає Архів.

Аня обережно взяла значок.

Капітан Дружок раптом сів рівно, ніби чекав чогось.

На столі з'явився ще один маленький оксамитовий футляр...

І він був призначений саме для нього.

Аня відкрила маленький оксамитовий футляр.

Усередині лежав срібний жетон у формі собачої лапи.

На ньому було вигравіювано:

«Капітан Дружок — Почесний детектив Архіву неможливих справ.»

Капітан Дружок радісно завиляв хвостом.

Аня обережно прикріпила жетон до його нашийника.

Він тихо гавкнув, ніби подякував.

У ту ж мить велика книга Архіву перегорнула останню сторінку.

На ній з'явився напис:

«Архів неможливих справ не шукає найсильніших. Він шукає тих, хто не боїться ставити запитання, перевіряти факти й допомагати іншим.»

Поступово кімната почала змінюватися.

Старі полиці повільно розчинилися в золотавому світлі.

Двері, через які вони увійшли, відчинилися самі.

Голос промовив востаннє:

— Ваша остання справа завершена. Але пам'ятайте: у світі завжди будуть загадки. І поки є люди, які шукають правду, Архів житиме.

Аня ще раз поглянула на книгу.

На її обкладинці тепер було написано:

«Хранителі Архіву: Аня та Капітан Дружок.»

Вона обережно закрила книгу.

Разом із Капітаном Дружком вони вийшли з кімнати.

Коли двері зачинилися, стіна знову стала звичайною.

Ніби таємної кімнати там ніколи й не було.

Аня усміхнулася.

— Ми впоралися, друже.

Капітан Дружок радісно гавкнув.

На теці з'явилася остання печатка:

«Справа №13 — закрита.»

Попереду на них чекав лише один, особливий розділ.

Епілог.