Розділ 13

Минув тиждень після справи в бібліотеці.

Одного ранку Аня прийшла до Архіву неможливих справ.

На столі вже лежала нова тека.

На її обкладинці було написано:

«Справа №12. Печера, у якій зникав звук.»

Аня відкрила теку.

Усередині лежала карта гірської місцевості та лист.

«Туристи розповідають про дивну печеру. Усередині іноді раптово зникає будь-який звук. Люди говорять, але не чують навіть власного голосу. Через це виникли чутки про "мовчазну печеру". Перевірити та знайти пояснення.»

— Такого ми ще не розслідували, — сказала Аня.

Капітан Дружок радісно гавкнув і підбіг до дверей.

Наступного дня вони вирушили в гори.

Біля входу до печери їх зустрів рятувальник.

— Будьте обережні, — попередив він. — Тут ніхто не зникав, але багато людей виходять дуже наляканими. Вони кажуть, що всередині раптом стає моторошно тихо.

Аня занотувала:

Факт №1. Незвичайне явище спостерігали багато різних людей.

Вона ввімкнула ліхтарик, диктофон і невеликий вимірювач звуку.

Разом із Капітаном Дружком вони повільно зайшли до печери.

Повітря було прохолодним.

Зі стелі крапала вода.

Їхні кроки луною відбивалися від кам'яних стін.

Через кілька хвилин вони дісталися великої підземної зали.

Аня плеснула в долоні.

Луна розкотилася по печері.

Та варто було їм зробити ще кілька кроків уперед...

як луна раптом зникла.

Аня щось сказала Капітану Дружку.

Вона бачила, що говорить.

Але...

не почула навіть власного голосу.

Капітан Дружок здивовано нахилив голову.

У вимірювачі звуку показники різко змінилися.

І саме в цю мить у глибині печери майнула чиясь тінь.

Аня швидко освітила ліхтариком місце, де майнула тінь.

Нікого.

Лише високі кам'яні стіни та сталактити звисали зі стелі.

Капітан Дружок уважно дивився вперед.

Він не гарчав.

Лише насторожено прислухався.

Аня зробила ще кілька кроків.

І раптом звук повернувся.

Вона почула краплі води.

Потім власне дихання.

— Отже... тиша була лише в певному місці, — сказала вона.

Вона позначила його на карті.

Факт №2. Незвичайне явище виникає лише в окремій частині печери.

Капітан Дружок обнюхав каміння.

Біля стіни він знайшов вузьку тріщину.

З неї відчувався сильний потік холодного повітря.

Аня піднесла до неї легку стрічку.

Вона затремтіла.

— Значить, десь є ще один вихід із печери.

Саме тоді в глибині печери знову почувся звук.

Наче хтось обережно вдарив камінцем об камінь.

Тук...

Через кілька секунд...

Тук... Тук...

Аня вимкнула ліхтарик.

У темряві вони завмерли.

Звук більше не повторювався.

Коли вона знову ввімкнула світло, на піску біля стіни лежав невеликий металевий жетон.

На ньому був вибитий напис:

«Експедиція №7.»

Аня підняла його.

— Цікаво... Схоже, тут колись працювали дослідники.

Вона поклала жетон до пакета з доказами.

Та саме в цю мить Капітан Дружок різко підняв голову.

Із темного проходу повільно долинув промінь світла.

Наче хтось ішов назустріч із ліхтариком...

Промінь світла ставав дедалі ближчим.

Аня міцніше стиснула ліхтарик.

Капітан Дружок зробив крок уперед, але не гарчав.

За кілька секунд із темного проходу вийшов чоловік у захисній касці.

На його куртці був логотип спелеологічного клубу.

— Добрий вечір, — сказав він. — Ви, мабуть, ті самі юні детективи, про яких мені розповідали.

— Ми розслідуємо дивні явища в цій печері, — відповіла Аня.

Чоловік усміхнувся.

— Тоді ви прийшли за адресою. Ми вже кілька місяців досліджуємо це місце.

Він показав карту печери.

На ній була позначена велика підземна зала.

— Саме тут люди найчастіше говорять про "мовчазну печеру". Насправді форма цієї зали дуже незвичайна. У деяких точках звук відбивається так, що здається, ніби він майже зникає. Це рідкісне природне явище.

Аня уважно слухала.

— Отже, легенда виникла через особливості самої печери?

— Саме так, — відповів спелеолог. — А тіні, які люди бачать, часто виявляються тінями інших туристів або світлом ліхтариків, що відбивається від вологих стін.

Аня занотувала:

Факт №3. Незвичайна акустика печери може створювати відчуття повної тиші.

Капітан Дружок тим часом знову підійшов до вузької тріщини.

Він почав тихо дряпати каміння лапою.

Спелеолог здивувався.

— Дивно... Ми ще не досліджували цей прохід.

Аня посвітлила всередину.

За тріщиною виднілися старі дерев'яні сходинки, що вели кудись углиб печери.

І на верхній сходинці лежав запилений металевий ліхтар.

Ніби хтось залишив його там багато років тому...

Спелеолог обережно взяв старий ліхтар.

Він уважно оглянув його.

— Це дуже стара модель, — сказав він. — Схоже, ним користувалися дослідники багато років тому.

Аня піднялася кількома сходинками.

Прохід був вузьким, але безпечним.

Невдовзі вони опинилися в невеликій кам'яній кімнаті.

Посеред неї стояв старий дерев'яний ящик.

Усередині лежали карти печери, записник і кілька фотографій.

На першій сторінці записника було написано:

«Експедиція №7. Дослідження незвичайної акустики печери.»

Аня усміхнулася.

— Отже, жетон ми знайшли не випадково.

Вона уважно перегорнула сторінки.

Дослідники багато років тому вже описали дивне явище.

Вони дійшли висновку, що незвичайна форма печери створює місця, де звуки поводяться дуже незвично, через що й виникають легенди.

Аня записала:

Факт №4. Загадка печери має природне пояснення, яке підтверджують старі записи експедиції.