Детектив Аня та Капітан Дружок: Архів неможливих справ

Розділ 10

Наступного дня Аня відкрила нову теку Архіву неможливих справ.

На обкладинці було написано:

«Справа №9. Голоси зі старого радіо.»

Усередині лежало старе чорно-біле фото дерев'яного будинку та короткий лист.

«У селі стоїть старий будинок, де щовечора о 21:30 саме собою вмикається радіо. Люди кажуть, що з нього чути голоси, які звертаються до тих, хто слухає. Одні вважають це містикою, інші — старою технікою. Перевірити. Не робити висновків без доказів.»

— Схоже, на нас чекає ще одна цікава справа, — сказала Аня.

Капітан Дружок голосно гавкнув, ніби погоджуючись.

Увечері вони прибули до невеликого покинутого будинку на околиці села.

Їх зустріла сусідка.

— Уже багато років ніхто тут не живе, — сказала вона. — Але щовечора з будинку лунає радіо. Я кілька разів чула, ніби хтось промовляв моє ім'я.

Аня занотувала:

Факт №1. Є кілька однакових свідчень про звуки зі старого радіо.

Вона зайшла до будинку.

На дерев'яному столі стояв старий ламповий радіоприймач.

Він був вимкнений.

Поруч не було ні батарейок, ні кабелю живлення.

Аня уважно оглянула його.

— Якщо він справді працює, потрібно зрозуміти — як.

Капітан Дружок обнюхав кімнату.

Раптом він зупинився біля шафи.

За нею виднівся тонкий дріт, який ішов під підлогу.

Аня присіла навпочіпки.

— Це вже цікаво...

У цей момент годинник показав 21:30.

У кімнаті почувся тихий тріск.

Стара радіолампа засвітилася.

І з динаміка пролунав спокійний чоловічий голос:

«Добрий вечір... Якщо ви це чуєте, значить, детектив Аня вже прийшла...»

Аня та Капітан Дружок мовчки переглянулися.

У кімнаті стало зовсім тихо.

Чути було лише легке потріскування старого радіо.

— Звідки воно знає моє ім'я? — прошепотіла Аня.

Вона не торкалася приймача.

Спочатку дістала диктофон і ввімкнула запис.

— Якщо це справжня передача, ми матимемо доказ.

Голос із радіо продовжив:

«Не лякайся. Якщо ти слухаєш це, значить, ти знову перевіряєш факти, а не чутки. Саме так і повинен працювати детектив.»

Потім ефір урвався.

Замість голосу почувся лише шум.

Капітан Дружок уже стояв біля старої шафи.

Він дряпнув лапою підлогу.

Аня обережно підняла одну з дощок.

Під нею ховався невеликий металевий короб.

Усередині лежали:

акумулятор;

старий підсилювач сигналу;

кілька дротів.

— Отже, радіо все ж отримувало живлення, — сказала Аня.

Вона записала:

Факт №2. Радіоприймач не був чарівним — він був приховано під'єднаний до джерела живлення.

Та залишалося головне питання.

Хто ввімкнув запис саме о 21:30?

Раптом Капітан Дружок вибіг надвір.

Аня побігла за ним.

За будинком височіла стара антена.

На її верхівці повільно блимало маленьке зелене світло.

Наче хтось щойно активував передавач...

Десь у темряві почувся звук кроків.

Хтось швидко віддалявся лісовою стежкою.

— Дружку, за ним! — вигукнула Аня.

І вони кинулися навздогін.

Аня і Капітан Дружок побігли лісовою стежкою.

Попереду між деревами майнула темна постать.

— Стій! — гукнула Аня.

Але незнайомець не відповів.

Капітан Дружок біг упевнено, тримаючи слід.

Через кілька хвилин постать зникла біля старого сараю.

Двері були прочинені.

Аня обережно зазирнула всередину.

Приміщення було порожнім.

На дерев'яному столі стояли ноутбук, маленький радіопередавач і навушники.

Поруч лежав блокнот.

На першій сторінці було написано:

«Експеримент №14. Перевірка місцевої легенди.»

Аня почала читати.

Виявилося, що молодий радіоаматор вирішив перевірити, як швидко звичайна історія перетворюється на легенду.

Він сховав обладнання, налаштував передавач і щовечора запускав запис із голосом.

Потім спостерігав, як люди переповідають почуте одне одному.

— Отже, голоси були записані заздалегідь, — сказала Аня.

Вона зробила фотографії обладнання.

Факт №3. Передачу створювала сучасна техніка.

Саме тоді Капітан Дружок тихо гавкнув.

На полиці лежала стара магнітна касета.

На ній було написано:

«Справжній запис. Не стирати.»

Аня вставила касету в старий магнітофон, який стояв поруч.

Після короткого шуму почувся спокійний чоловічий голос:

«Якщо хтось знайде цей запис... знайте: я був останнім господарем того будинку. Це повідомлення я записав багато років тому для своєї родини.»

Аня уважно слухала.

Цей голос був зовсім іншим.

Він не був схожий на той, який лунав із радіо.

— Схоже, ми знайшли справжню історію цього місця, — тихо сказала вона.

Але запис ще не закінчився…

Касета тихо потріскувала.

Потім чоловічий голос заговорив знову:

«...Якщо ви слухаєте це, значить, будинок ще стоїть. Я залишив цей запис не для того, щоб когось налякати. Я просто хотів, щоб моя сім'я знала: я завжди повертався додому саме сюди.»

На кілька секунд запала тиша.

Потім запис продовжився:

«Після моєї смерті не дозволяйте перетворювати цей будинок на страшну легенду. Це був щасливий дім.»

Касета закінчилася.

Аня мовчки натиснула кнопку «Стоп».

— Отже, справжній запис був зовсім іншим, — сказала вона.

Капітан Дружок тихо сів поруч.

На столі лежав ще один конверт.

На ньому було написано:

«Тому, хто знайде правду.»

Аня відкрила його.

Усередині була фотографія родини біля цього будинку.