Розділ 6

Ранок почався, як завжди.

Учні поспішали до класів, у коридорах лунав сміх, а дзвоник покликав усіх на перший урок.

Та вже на великій перерві до Ані підійшла її однокласниця Марічка.

— Аню... Мені здається, зі школою щось не так.

— Що сталося?

— Я двічі пережила один і той самий урок історії.

Аня насторожилася.

— Ти впевнена?

— Так. Учителька сказала ті самі слова, Василь знову впустив ручку, а за вікном знову пролетіла та сама ворона. Наче час повернувся назад на сорок п'ять хвилин.

Аня нічого не відповіла.

Вона лише відкрила свій блокнот.

Справа №5. «Школа, в якій зникає час».

Факт №1. Учениця стверджує, що пережила один і той самий урок двічі.

Саме в цю мить до них підбіг Юрко.

— Ви теж це помітили? Мій годинник відстає майже на годину, а телефон показує правильний час.

— У когось ще так? — запитала Аня.

Кілька учнів дістали телефони.

У всіх був однаковий час.

А ось старий годинник у коридорі показував 10:15.

І не рухався.

Капітан Дружок, який чекав Аню після уроків біля школи, несподівано підняв голову й уважно подивився на вікно старої частини будівлі.

На другому поверсі хтось швидко відсунув штору.

Але коли Аня придивилася уважніше...

у вікні вже нікого не було.

Вона подивилася у блокнот.

— Поки що це лише дивні збіги. Але якщо вони пов'язані між собою, ми це з'ясуємо.

І саме тоді...

старий шкільний дзвоник пролунав ще раз.

Хоча урок уже давно почався.

Другий дзвоник змусив усіх здивовано озирнутися.

— Чому він дзвонить? Урок уже почався! — почувся голос із коридору.

Учні почали виходити з кабінетів.

Учителі теж виглядали спантеличеними.

Директорка школи підійшла до старого дзвінка й вимкнула його.

— Мабуть, несправність, — сказала вона.

Аня нічого не відповіла.

Вона відкрила блокнот.

Факт №2. Дзвоник пролунав без причини.

Після уроків школа майже спорожніла.

Саме цього й чекала Аня.

Разом із Капітаном Дружком вони повернулися до старого крила будівлі.

Тут було тихо.

Лише годинник у коридорі, як і раніше, показував 10:15.

— Дивно... Він не рухається вже цілий день.

Капітан Дружок повільно підійшов до стіни під годинником.

Понюхав її.

Потім тихо торкнувся лапою дерев'яної панелі.

Пролунав глухий звук.

— Усередині порожньо? — здивувалася Аня.

Вона уважно оглянула панель.

У самому кутку знайшла маленький металевий замок.

На ньому був знайомий знак.

Щит із головою вовка.

— Архів...

Аня дістала ключ, який колись отримала від загадкового хранителя.

Ключ легко повернувся.

Панель тихо відчинилася.

За нею ховалися вузькі кам'яні сходи, що вели вниз.

Звідти тягнуло прохолодним повітрям.

Але найбільше Аню здивувало інше.

Знизу долинав дитячий сміх.

Наче під школою просто зараз ішов урок.

Хоча школа вже була майже порожня.

Аня увімкнула ліхтарик.

— Тримайся поруч, Дружку.

Німецька вівчарка першою обережно почала спускатися кам'яними сходами.

Кожен крок луною відбивався від старих стін.

Дитячий сміх лунав усе виразніше.

Та коли вони спустилися донизу...

запала повна тиша.

Перед ними простягнувся довгий коридор.

На стінах висіли пожовклі фотографії класів.

Під кожною був рік.

1978. 

1979 . 

1980 . 

1981 . 

— Це старі випускні фотографії, — прошепотіла Аня.

Капітан Дружок зупинився біля однієї зі світлин.

Він уважно дивився на неї.

Аня піднесла ліхтарик ближче.

На фото був сьомий клас.

Усі учні усміхалися.

Але остання парта...

була порожньою.

Наче когось спеціально не сфотографували.

Під фотографією хтось колись олівцем написав:

«Він запізнився...»

— Хто «він»? — тихо промовила Аня.

Вона записала це в блокнот.

Факт №3. На старій фотографії є дивний напис: «Він запізнився».

У кінці коридору стояли старі дерев'яні двері.

На них висіла табличка:

«Клас 7-Б».

Аня обережно натиснула на ручку.

Двері відчинилися без скрипу.

Усередині стояв звичайний клас.

Парти.

Дошка.

Глобус.

Відкрита книжка на вчительському столі.

Здавалося, ніби урок закінчився лише кілька хвилин тому.

Але на дошці білою крейдою було написано лише одне речення:

«Який сьогодні рік?»

У цю мить за спиною Ані тихо зачинилися двері.

Капітан Дружок миттєво обернувся.

А старий годинник, що висів над дошкою...

почав відраховувати секунди.

Хоча досі був зламаний.

Тік.

Тік.

Тік.

У класі було так тихо, що кожен удар годинника лунав дуже голосно.

Аня подивилася на циферблат.

Стрілки рухалися.

Але не вперед.

Вони повільно оберталися назад.

— Це потрібно перевірити, а не просто припустити, — тихо сказала вона.

Вона дістала телефон.

На екрані був звичайний час.

Потім звірила його зі своїм наручним годинником.

Телефон показував 16:42.

Наручний годинник — теж.

Лише старий годинник у класі рухався у зворотний бік.

— Отже, дивним є саме цей годинник, а не час, — записала Аня.

Факт №4. Інші годинники працюють нормально.

Капітан Дружок підійшов до вчительського столу.

На ньому лежав старий класний журнал.

Обкладинка була вкрита пилом.

Аня відкрила його.

Останній запис був зроблений багато років тому.

Навпроти більшості прізвищ стояли оцінки.

Та один рядок був порожній.

Не було ні оцінок, ні відвідування.