Глава 5

Ранок у флігелі аптекаря почався напрочуд мирно. Джісу сиділа на ґанку, сьорбаючи гарячий чай із грубої глиняної піали, і насолоджувалася рідкісними хвилинами тиші. Її думки були далекі від пахощів трав та рецептів мазей. Вона складала в голові чіткий, покроковий план крадіжки.

«Так, — міркувала вона, примружившись на вранішнє сонце. — Селітра зберігається в далекому коморі біля стайні. Якщо я піду туди під час обідньої перерви конюхів, нібито шукати ліки від копитної гнилі, то зможу непомітно відсипати собі зо дві жмені. Сірка вже є. Залишиться тільки вугілля, а його на кухні — хоч греблю гати».

Вона вже уявляла, як ідеально змішує чорний порох для своїх патронів, коли її ідилію грубо перервали.

На подвір'я, здіймаючи хмари куряви своїми широкими спідницями, влетіла старша економка. Її обличчя було багряним, а дихання збилося так, ніби за нею гналася зграя голодних тигрів.

— Джісу! — пискнула жінка, хапаючись за дерев'яну опору ґанку. — Ой, духи предків, рятуйте нас... Почалося!

— Що почалося? — Джісу ліниво відпила чаю, навіть не змінивши пози. — Японці знову висаджують десант у Чемульпо? Чи хтось із кісен нарешті зламав ніготь?

— Гірше! — економка закотила очі. — Пані Мінджі! Вона... вона взялася за книги!

Джісу повільно опустила піалу. Її сторічний інстинкт самозбереження тихо, але настійливо забив на сполох.

— За які книги? Поезію епохи Тан?

— За бухгалтерські! За наказом і повним погодженням пана Єджуна, вона з самого світанку сидить у головному кабінеті з величезною рахівницею. Вона вимагає всі квитанції! Перевіряє закупівлі для кухні, витрати на дрова, утримання стайні... І аптеку, Джісу! Вона вимагала твої звіти!

Всередині у Джісу щось неприємно обірвалося. Легка паніка, холодна і слизька, проповзла вздовж хребта. Її звіти. Ті самі звіти, де ціна на звичайну ромашку була вказана як за імпортний шафран, а сушений корінь лопуха йшов за ціною елітного дикого женьшеню. Гроші з цієї «націнки» вже були частково витрачені на пружину та інші деталі, а частково лежали у шкіряному мішечку під дубовою дошкою.

«От дідько, — гірко подумала Джісу, відчуваючи, як сіпається ліве око. — Я ж сама підсунула їй той податковий звіт. Я сама випустила кракена! Геніальний математик із нудьгою та жагою до діяльності. Вона розкусить мої махінації швидше, ніж я встигну сказати "це інфляція"».

— Пан Єджун наказав тобі негайно з'явитися до кабінету, — додала економка, співчутливо дивлячись на «хлопця». — Тримайся. Кажуть, вона вже звільнила старшого конюха за те, що він купував овес за подвійною ціною.

Джісу мовчки підвелася, обтрусила штани і поплелася до головного будинку. В її голові гарячково формувався план відступу. Забрати мішечок з грошима, вистрибнути у вікно, залягти на дно в портовому районі... Ні, не вийде, її зброя ще не готова, а тікати з голими руками це крок назад. Доведеться брехати так натхненно, як ніколи в житті.

Коли вона переступила поріг кабінету, атмосфера там нагадувала штаб перед генеральною битвою. Пахло чорнилом, дорогим папером і... небезпечним інтелектом. Мінджі сиділа за столом. Від її вчорашньої покірності не лишилося й сліду. Спина ідеально пряма, очі зосереджено бігають по стовпчиках ієрогліфів та цифр. Її тонкі, аристократичні пальці з неймовірною швидкістю перекидали кісточки на дерев'яній рахівниці: клац-клац-клац. Єджун стояв біля вікна, схрестивши руки на грудях. Він дивився на Мінджі з такою гордістю і ніжністю, ніби вона щойно власноруч виграла війну.

— Аптекар Джісу прибув, — хрипко кашлянула Джісу, кланяючись рівно настільки, щоб це не виглядало відвертим нахабством, але й не виказувало страху.

Мінджі підняла на неї погляд. Її очі були ясними і пронизливими.

— Підійди, — голос Мінджі лунав спокійно, але в ньому з'явилися владні нотки. — Я вивчила твої квитанції.

Джісу зробила крок уперед, готуючись до страти.

— Тут вказано, що закупівля кори білої верби обійшлася маєтку в п'ятнадцять срібних ян за мішок. Це... незвичайна ціна.

«Почалося», — подумала Джісу. Вона зробила максимально безневинне обличчя.

— О, пані, ви ж розумієте... — почала вона, розводячи руками. — Це не просто кора. Це унікальний підвид! Кора червоного гірського дуба, зібрана сліпими ченцями на північному схилі гори Чірісан. І виключно під час повні, інакше цілющі властивості зникають! Доставка дуже складна, самі розумієте, розбійники, тигри...

Єджун скептично підняв брову, явно не вірячи жодному слову. Але Мінджі навіть не посміхнулася. Вона дивилася на Джісу з глибоким, майже материнським співчуттям.

— Саме так я і подумала, Джісу.

Джісу поперхнулася повітрям. Що?

— Я проаналізувала ціни Гільдії аптекарів у Хансоні, — продовжувала Мінджі, витонченим жестом поправляючи аркуш паперу. — Ринок зараз нестабільний, але ціна у п'ятнадцять ян за такий простий інгредієнт є абсурдною. Очевидно, що постачальники на міському ринку користуються тим, що ти людина, віддана своїй справі, але, можливо, не зовсім обізнана у фінансових тонкощах столичних спекуляцій. Вони нещадно тебе обманюють.

Джісу ледве втримала щелепу, щоб та не впала на паркет. Вона? Наївна жертва обману? Вона, яка розвела баригу на ідеальну європейську пружину за два мідяки?