7

*

Напевно, все могло б обійтись. Насправді точно обійшлося б, якби не чергове спільне відпрацювання.

Ну, і якби Рік не був такою скотиною.

- Знаєш, - сказав він. - Коли Ко стане моєю остаточно, я забороню їй з тобою бачитися. Нічого особистого, але ж я не дурень - бачу, як ти на неї дивишся... Взагалі, знаєш, співчуваю тобі. Сумніваюсь, що у... хм... дракона на зразок тебе взагалі може бути пара.

Ос подивився на Ріка. І - добре, здається, вони перейшли на зовсім заборонені прийоми, тому Осаріді просто не зміг утриматися.

— Може, й на краще, що я не маю пари, — сказав він м'яко. - Зате не дістанеться хтось зовсім огидний. Здатний покуситися на свою пару, наприклад... Це яким же треба бути виродком? Мені здається, така істота, що намагалася зашкодити парі, не може називатись драконом. Бідолашного Іка... Доведеться мені його всіляко… втішати.

Ос тут навіть не збрехав: він планував стежити за Ікою після і розважати його, не дозволяти йти в себе, оскільки втрата пари та розрив зв'язку не підуть на користь ніякому дракону. Тим не менше, Осаріді усвідомлено сказав це "втішати" надзвичайно солодким тоном, ніби вкладав інший зміст.

І так, це скінчилося передбачувано - Рік на нього все ж таки кинувся.

І на цей раз Ос себе не гальмував.

Насправді, вони вперше зчепилися настільки всерйоз, не шкодуючи один одного і щосили намагаючись не просто нашкодити, а й прикінчити противника.

Осаріді без сумнівів зламав червоне крило, позбавляючи супротивника переваги, і безжально встромив гострі хвостові плавці між крил, розриваючи м'язи. Рік не відставав - його ікла і шипи смугували тіло Оса, намагаючись зашкодити щось життєво важливе. Їхні стихії теж зірвалися з ланцюга, тому стадіон практично припинив своє існування, а оранжерею частково змило. Іншим рослинам довелося терміново пробувати себе в ролі водоростей.

Навіть коли прибули викладачі, розтягти їх вдалося далеко не одразу. Мабуть, якби не Сталевий Старійшина, то не вдалося б зовсім.

Фразі "П'ять днів карцеру без їжі та води, без права на відвідування!" Ос, чесно кажучи, майже зрадів - йому не доведеться дивитися на щасливу Ко. І не доведеться думати, що їй сказати, а про що промовчати.

*

Ко прийшла на другий день.

- Я думав, до мене не пускають, - наголосив він.

Вона посміхнулася, і, як завжди, милі ямочки прикрасили її щоки.

- Для майбутньої пані Алого Дому зараз мало зачинених дверей, Ос. Я просто відправила вісника сестриці Рої, вона написала ректорові - і, як то кажуть, ось я й тут. Принесла тобі поїсти – контрабандою. Ну, і, ясна річ, нам треба поговорити. Але це згодом.

Регенерація забирала сили, і їсти справді по-звірячому хотілося, тому Ос змів все, що підприємлива Діколірі протягла в просторій кишені, а потім зауважив:

— Пані Алого Дому, сестриця Рої... Здається, у твоєму житті вже багато чого змінилося.

Та тільки посміхнулася.

- До гарного швидко звикаєш, - сказала вона. - До того ж ти знаєш, я сама в сім'ї, а Рої дуже мила.

"... коли не вигадує плани вбивства конкурентів", - закінчив Ос подумки.

- Але, мова не про те, - Ко склала руки на грудях. - Осаріді Деревний, це вже ні в які ворота. Рік мовчить і жує, жує і мовчить, тому питаю тебе, як більш адекватну та миролюбну – хоча б теоретично – сторону конфлікту: що за між вами сталося?! Ви ж один одного мало не вбили, знаєш?

Ос насупився. 

Він все ще не вирішив, що їй сказати, тому вважав за краще зробити пісне обличчя і мімікрірувати під стіну, сподіваючись, що Ко прийме його за дохлого і дасть спокій. На жаль, той трюк, що нібито успішно допомогав із ведмедями, на драконицях не працював.

- Так і будеш мовчати? - До підібгала губи, а потім відвела свої величезні шоколадні очі. - Гаразд, тоді поговорю я. Ос, я дуже тебе люблю, правда. І, якби між нами була хоч якась сумісність, повір, я б і не подивилася в бік Ріка. Але все так, як є, і ми ті, хто ми є. Для драконів стосунки без сумісності приречені – ти знаєш, і я знаю. Лише кілька драконів за історію намагалися - і тобі має бути точно відомо, як до них ставилися. І добре б тільки ставлення! Але діти і зв'язок, і єднання магій... Це безнадійно, Ос!

- Справа не в цьому, - скривився Осаріді, зустрівся поглядом з Ко і відвів очі. - Що ж... не лише в цьому. Просто я бачив Ріка та Іку разом. Ко, вони зустрічаються за твоєю спиною! Вони дійсно істинна пара!

- Я знаю, - відповіла вона спокійно. - Це було від початку очевидно. Всі розуміють, я думаю, що Іка не став би так жартувати, але вдають, ніби вірять Ріку. А я... я ж пов'язана з ними обома, Ос. До того ж захоплена одним і закохана в іншого. І ти що, всерйоз вважаєш, що я не помічаю поглядів, жестів, почуттів? Та полиш, жінки завжди помічають такі речі.

Ос буквально втратив дар мови і почав відкривати рота, як викинута на берег риба.

- Але... - ось і все, на що його вистачило. Жалюгідне, якщо подумати, видовище. - Він бреше тобі, зраджує, і ти спокійна? Але ж ти сама хотіла кохання!

Діколірі зітхнула.

- Ос, ну ми ж все ж таки не люди, і ми, слава Небу, старші вісімнадцяти на сто п'ятдесят років мінімум. І потенційно безсмертні! Вже нам клінічно безглуздо було б думати, що кохання - одне на все життя, однакове для всіх. Все не так просто. Я ось знайшла своє кохання! І зробила власний вибір. Рік - приголомшливий, він прекрасний, освічений, іронічний, він обходжає мене, як принц з людських казок, той самий, що якимось дивом перемагає дракона. Тільки от... у будь-якої казки є зворотний бік, хіба ні? Так само як і у будь-якого прекрасного принца. І ми або примиряємося з недоліками тих, з ким будуємо стосунки, або йдемо далі. У цьому випадку і в цих обставинах - з урахуванням того, що це Іка, а не хтось невідомий - я вважаю за краще змиритися. І прикинутися дурною наївною дівчинкою, яка – ну звичайно! - нічого нічого не розуміє.

Ос мовчав. Він не знав, що говорити чи думати, але вперше в нього промайнула думка: чи так вони з Діколірі ідеально сумісні, як йому завжди здавалося? Або Призначення в даному випадку скоріше праве, ніж ні?