4

*

- ...Здається, ми з ним не зійшлися у поглядах на теоретичну магію, - сказав Ос. – І на життя загалом.

Ко закотила очі.

- Можна, я не стану коментувати це?

- Я буду тобі за це дуже вдячний.

Губи Іки здригнулися в посмішці.

- Ось і чудово. Так, що стосується кристалів! Десь у мене були рідкісні екземпляри.

Осаріді з деяким сумом спостерігав, як Іка розливається солов’єм, пропонуючи Ко все нові цікаві подарунки. За подругу, яка обожнювала всякі незвичайні камені, було радісно, але сама ситуація...

У напівкровки взагалі склалося враження, що Крижаний дозволяв їм так багато навмисно, бо банально скучив за нормальним спілкуванням. Він ніби щосили намагався купити хороше ставлення, довести свою корисність. Він хапався за істот із іншого соціального кола, ізгоїв, тому що по суті був страшенно самотнім. 

За цим було сумно спостерігати, тому що Іка був дуже могутньою, розумною та талановитою істотою із знатного Дому. Якби не політичні обставини та несправедлива травля, йому не довелося б спілкуватися з напівкровкою. Навколо нього крутилися б помічники, друзі, союзники...

Тим не менш, все вийшло, як вийшло, і Іка назвав Осаріді своїм другом. І це були не просто голослівні висловлювання: Крижаний допомагав порадами, пояснював тонкощі місцевого зміїного клубка, підтримував ненав'язливо, де міг, іронічно коментував дурниці Оса і пояснював помилки. І Ос цінив це.

Але чи варто запитати Іку про те, що відбувається між ним та Полум’яним? Чи має він право лізти?

- Ой, - сказала Ко, дивлячись на сніп іскор, що виник від них з Ікою дотику. - Ви - такий милий красень, що, якби це була хоча б молода рослинка з одним листком, я б все одно повисла на вас і висіла, помахуючи ніжками з криком: "Заберіть мене, я вся ваша!"

Крижаний здригнувся, як від удару.

- Я... - сказав він розгублено.

- Знаю-знаю, - посміхнулася Ко. - Не турбуйтесь, я не надто нав'язлива особа. До того ж, все про вас чудово знаю. Але це вселяє оптимізм, чи не так? Закон перехресної парності і таке інше... Приємно думати, що я можу бути сумісна з кимось таким чудовим, як ви!

Діколірі доповнила свій монолог настільки щирою та теплою посмішкою, що Іка мимоволі посміхнувся у відповідь.

А ось Ос задумався - якраз таки про перехресну парність. Він ніколи не читав про це явище докладно, але деякі речі, які йому траплялися на цю тему, насторожували. Йому дуже, дуже не хотілося вірити в подібне, але в глибині промайнула зрадлива думка: варто тримати Ко від Ріка Червоного подалі.

Як кажуть люди, від гріха.

Ко була його коханою дівчинкою, як не крути. Вони не були парою, але десь там, у глибині душі, Ос підозрював: пари у нього бути не може. 

Так, він гнав від себе ці думки, але вони поверталися щоразу, коли знайомі перевертні згадували про "незвичайний запах", щоразу, коли черговий дотик не закликав жодної іскри. Так, це ще ні про що не говорить, але багато його ровесників вже хоч раз у своєму житті, а зустріли частково сумісних із ними істот.

Ос всим серцем бажав, щоб його парою була Ко, але з долею не поспорити. Її не змінити. Тільки от він не хотів, щоб вона дісталася Ріку, який одну свою пару вже мучить, як тільки хоче. Другу, та ще й його Ко, він не отримає! 

Ос подумки пообіцяв собі це, зробивши зарубку про те, що варто таємно заглянути в бібліотеку і дізнатися про перехресну парність докладніше.

***

- Що, знову? - тільки й запитала Ко, коли Моу, компаньйонка Джі Опалової, натякнула, що Ос покараний. Кам'яна дракониця тільки розвела руками, мовчазно показуючи, що не вона створила світ таким недосконалим, а Осаріді – таким дурнем.

Діколірі тільки похитала головою, поспішаючи до місцевого карцера.

Це вкотре за півроку, що вони тут навчаються! Вона і порахувати не бралася, якщо чесно! Тільки дедалі більше переконувалася, що протистояння з Ріком Алим, що перейшло у свого роду позиційну війну, приносить Осу натуральне задоволення.

Ну... взагалі, якщо подумати, не виключено, що обом сторонам.

Ці вже їй хлопці та їх іграшки!

Якщо з самого початку Ко обурювалася разом з хлопцями, що злісний, жахливий і взагалі тиран та деспот в особі Сталевого Старійшини призначив Ріка з Осом у пару, то потім вона замовкла. Почала бігати з іншими і підглядати за тренувальними боями цих двох, бо це було щось. Ці двоє, вогненний і водний, ніби підстібали один одного, від разу до разу стаючи краще. 

І, знову ж таки, під час цих же занять вона наочно побачила і причину, через яку Сталевий не поставив Оса з Ікою в пару. Ні, вони тренувалися красиво, зразково-показово, але без іскри чи азарту, дуже очевидно оберігаючи одне одного від серйозних травм. Це було більше схоже на танець із складними па, ніж на бій. Дуже по-дружньому, звичайно... але, якщо чесно, то нічому не навчишся, хіба що техніку відточиш. Теж справа, звичайно, але Сталевий, як здавалося Ко, мав на Оса далекосяжні плани і хотів, щоб спляча в ньому драконяча лють розкрилася так повно, як це тільки можливо.

І Ко заздрила. О так. Адже, як не крути, у деревної дракониці є межа, яку їй не пробити, як високо не підстрибуй. Але чи є подібна межа у дітей чистих стихій? Дивлячись на тренування знаті, Діколірі сильно сумнівалася в цьому. А Ос... він був такий самий, як вони. І нехай високородні напоказ вернули носи, але вони в душі це знали. Вони приймали Оса як свого.

Але не її.

І так, це гризло.

А особливо гнітило і тішило те, що їй заздрили! Не знатні дракониці, звичайно, але багато компаньйонок кидали на Діколірі виразні погляди і дотепно, як їм здавалося, жартували щодо її чоловічого гарему. Та у відповідь тільки хмикала, всім своїм виглядом показуючи, як весело вона з цим гаремом розважається. І взагалі, заздріть активніше, сучки! 

Але на душі було гірко.

Мабуть, через весну. А ще через те, що вона, здається, потроху закохувалась у Іку, хоч і сама розуміла, наскільки це безглуздо. Але... це був перший у її житті хлопець, сумісний із нею. Причому ж чимало іскор!.. І Іка був чарівний: дбайливий, щедрий, м'який, галантний. Він дарував їй подарунки, поводився, як з молодшою сестричкою, балував; з ним можна було обговорити жіночі секрети і нічого не соромитись.