2

***

- Серйозно? - спитала Ко. - Ні, от правда? Тобто, ти довго і нудно читав мені лекції про терпіння, розуміння та іншу нісенітницю, а потім просто взяв - і побився зі спадкоємцем Алого Дому? Ос, ну якої Безодні?

Осаріді винувато зітхнув: як не крути, правда в словах подруги була.

- Це було непорозуміння.

- І воно полягало в тому, що ти назвав спадкоємця найсильнішого з бойових Родів, що пережили громадянську війну, зрадником і вбивцею?

- А ти звідки...

- Щоб ти знав, спокійний і обачний ти мій, про це говорить весь Університет! - Діколірі задерикувато посміхнулася, і, нарешті, перестала вдавати, що сердита. - І багато хто, знаєш, згоден з тобою, хай і не говорить про це прямо. Але шепіт про тебе біжить по окрузі. Джі Опалова навіть прислала до мене компаньйонку, щоб дізнатися - чи не захочу я влаштувати вашу зустріч з нею в обмін на її заступництво.

Осаріді насупився.

- Як я розумію, відмовитися не вийде...

- Та чому? Це була лише пропозиція!

Напівкровка подумки зітхнув. На жаль, його подруга поняття не мала, що деякы пропозиції вищих варто апріорі вважати наказами.

- Але ти подумай, перш ніж відмовлятися, - завзято посміхнулася Ко. - Я мельком бачила Джі Опалову, і вона, скажу тобі, приголомшлива красуня! І чи не найзаможніша дракониця на нашому потоці. Ну, це не Ла Золота, звичайно, та на мій смак ще красивіша і родовитіша. Але сам розумієш, з нею ніхто особливо не спілкується - остання спадкоємиця минулих князів... Ну, що ти на мене так дивишся?

Ос, зізнатися, був вражений.

- Коли ти встигла все це дізнатися? Ми лише півдня не бачилися!

- Ти мене знаєш, я комунікабельна! До того ж, усі приходили розпитати у мене про тебе, а я що, лохушка – інформацію задарма роздавати? От і наривалися дівчата на щиру бесіду.

Осаріді похитав головою.

- Невже всіх так розбурхала якась бійка?

- Якась? - обурилася Діколірі. - Та ти спочатку прилюдно принизив найкращого бойовика курсу, а потім вистояв проти нього! Зрозуміло, місцеві епатовані. Хоча, знаєш, я не чекала від тебе такої жорстокості.

Ос, здається, дізнавався про себе дедалі більше нового.

- Про що ти?

- Ну... - вона трохи зніяковіла. - У сенсі, я все розумію, але... Можливо, це не було так ввічливо з твого боку - нагадувати про його друзів?

- Я говорив загалом... - почав Ос і запнувся. - Стривай, ти хочеш сказати?..

- Так, Рік Алий був в одній бойовій трійці з Те Чорним і Жао Примарним. І, кажуть, вбив останнього в Мертвій долині... Хвилинку. Ти не знав?!

Треба визнати, після таких новин Ос відчув себе трохи скотиною. Йому навіть захотілося вибачитись.

- Пане Осаріді, - перебив його самоїдність голос кам'яного, що увійшов. - Сподіваюся, ви заспокоїлися?

- Цілком, - напівкровка торкнувся зачарованих ґрат. – Мене вже можна випускати.

Ко здавлено пирхнула.

Так, як з'ясувалося, для драконячих діток, що розбушувалися, існували спеціальні камери, в які малолітніх психов відтягували більш дорослі особини і там залишали "подумати". Треба сказати, Ос заспокоївся відразу ж, як від нього відтягли розлютованого Алого, але на ректора, старого Мідного дракона, цей факт враження не справив. Як результат, напівкровці довелося провести за ґратами весь день - мабуть, як покарання за бійку.

- Чудово, - незворушно озвався дракон. - У такому разі, пройдіть за мною: ректор хотів з вами поговорити.

*

- Це неприпустимо, - Дор Мідний дивився на Осаріді темними від люті очима. - Чуєте, неприпустимо! Після всього, що було, прилюдно кинути таку образу драконові зі старшого Дому в обличчя... Як ви взагалі посміли?

- З усією повагою, боюся, саме він почав із образ.

Ректор кинув на нього недобрий погляд.

- Поза всяким сумнівом, юні вогняні дракони рвучкі й нестримні. Можливо, пан Рік справді був недостатньо люб'язним. Саме тому (і тільки тому) я не відправляю вас назад туди, звідки ви прибули!

Напівкровка хмикнув про себе. Ну так, що вже там, хто б сумнівався, що його дії - жахлива образа, а ось нахабний Червоний придурок просто був "недостатньо люб'язним".

— Дякую, — сказав Ос.

Ректор почухав чоло, як дракон, у якого видався огидний день. А ще поганий рік та й невдале десятиліття.

- Ситуація з вами... неоднозначна, Осаріді, і ви це самі знаєте, - сказав він. - Ви не схожі на решту драконів, але треба бути дурнем, щоб заперечувати вашу могутність. Ви могли б служити Передгір'ю... Однак, лише в тому випадку, якщо навчитеся поводитися скромніше, відповідно до свого статусу. Зрозумійте: це там, у Шатаку, вашого батька шанують, як бога - і вас, звісно, теж. Тут ви напівкровка, нехай і аномально могутній. Не забувайте про повагу!

"Пам'ятай своє місце" - почув Ос у цих словах.

- Я шкодую, - вголос сказав він.

- Ви повинні будете вибачитись перед Ріком Алим, - відрізав ректор. - Прилюдно.

Ос стиснув губи - Червоний дракон, любитель потикатися в чужі справи і давати непрохані поради, викликав у ньому найчистішу лють.

- Чи варто мені розраховувати на вибачення у відповідь?

На обличчі Дора заграли жовна.

- Ви не почули те, що я вам сказав?

- Вибачте, - повторив Ос, ховаючи очі. - Усе зрозуміло.

Гнів, несподівано сильний і пекучий, згорнувся всередині атакуючої змією.

*

Для вибачень Ос вибрав час вечері, коли всі дракони зібралися у трапезній, розбившись на невеликі групи за інтересами. Напоказ прокашлявшись, Осаріді став посеред кімнати, зустрівся поглядом із вогненним драконом і, підсиливши свій голос магією, чемно промовив:

- Я перепрошую у пана Ріка Алого за те, що висловився невірно, мимоволі назвавши його вбивцею друзів і зрадником. Як ми всі знаємо, це, певна річ, не відповідає істині. Пан Рік – сміливий воїн, відданий князю, і борець за справедливість. Він довів це у Мертвій Долині. Чи доречні тут сумніви?