Десять сантиметрів саморуйнування

💇‍♀️ 

  Христя сиділа в перукарні, дивилася у дзеркало так, ніби спостерігала за кінцем цивілізації.
Перукарка в рожевому халаті весело питала:
— То як саме підстрижемося?
— Як після розриву з життям, — прошепотіла Христя.

Мотя, що сидів поруч на диванчику й гортав журнал із зачісками 2014 року, пирхнув:
— Головне, щоб без короткого чубчика. Бо потім знову три дні скорботи і поеми про “відчужену тінь чола”.

Христя зробила вигляд, що не чує. Вона прийшла сюди не за порадою — за катарсисом.
“Стрижка — це акт очищення. Це відтинання минулого. Це відчай, що пахне шампунем з кератином”, — думала вона.

---

Коли перші пасма впали на підлогу, Христя майже здригнулася.
— Це просто волосся, — сказала перукарка.
— Ні, — відповіла Христя, — це мій колишній оптимізм.

Мотя тихо хихикнув, але отримав погляд, який міг заморозити чайник.
Він вирішив відволікти її:
— Ти знаєш, я читав, що волосся росте швидше, якщо говорити з ним лагідно. Може, я їм скажу пару жартів?

— Спробуй, але потім не скаржся, якщо вони не сміятимуться, — буркнула Христя.

---

Минуло сорок хвилин. На підлозі лежали темні кучері — як тіні її колишніх надій.
Христя глянула в дзеркало, і обличчя з відрізаними пасмами здалося їй чужим.
— Я схожа на людину, яка все втратила, — сказала вона з глибоким філософським сумом.

— Ні, ти схожа на людину, яка заплатила чотириста гривень за новий початок, — заперечив Мотя.
— І що, новий початок мені личить?
— Не знаю, але в тебе тепер потилиця — як нова епоха.

Христя зітхнула.
— Ти не розумієш. Я десять років ростила цю косу. Вона бачила все: мої кризи, іспити, розчарування в людях…
— І шампунь із розпродажу, — додав Мотя.

---

Коли вони вийшли на вулицю, Христя йшла повільно, як трагічна героїня артхаусного кіно.
— Мені холодно в душі й на шиї, — сказала вона.
— Це просто вітер. І трохи драма, — відповів Мотя.

Вона дістала телефон, відкрила фронтальну камеру і подивилася на себе так, ніби вперше бачить чужинку.
— Мені здається, тепер я схожа на когось, хто пережив апокаліпсис…
— Ні, ти схожа на когось, хто знявся б у рекламі “новий я після понеділка”.

---

Вони сіли у кав’ярні. Христя, як завжди, замовила чорну каву без цукру — “щоб відповідала моєму настрою”.
Мотя замовив круасан і два соки — “на випадок, якщо твоя екзистенція зголодніє”.

— Ти знаєш, — почала Христя, — я думаю, у кожній жінці живе волосся її минулих рішень. І коли ти їх зрізаєш — ти зрізаєш себе.
— Або просто економиш на кондиціонері, — вставив Мотя.

Христя задумливо помішувала каву.
— Мені здається, я стала коротшою не лише зовні, а й усередині.
— Це називається “легкість буття”.
— Це називається “порожнеча після ножиць”.

---

Поруч за сусіднім столиком дві дівчини радісно фотографували свої латте. Христя з сумом глянула на них.
— Вони ще не розуміють, як крихкий цей світ. Сьогодні у них пінка на каві, а завтра — надія на щастя розчиниться, як цукор.
— Або вони просто радіють, що в них є вихідний, — запропонував Мотя.
— Оптиміст, — сказала Христя з відтінком осуду.

---

Удома Христя влаштувала справжній похорон волосся.
Вона зібрала пасма в коробочку й підписала: “Довжина мого минулого”.
Мотя, який стояв поруч із фіранкою у вигляді похоронного гіда, запитав:
— Може, запалимо свічку?
— Обов’язково. І хвилина мовчання.

Вони мовчали. Мотя витримав тридцять секунд і не витримав:
— Ти хоч розумієш, що воно відросте?
— Це не питання росту. Це питання втрати.
— Христю, у тебе тепер ідеальна шия. Це естетика.
— Це вразливість. Моя шия тепер підставлена перед світом.

---

На наступний день Христя вирішила повернути собі контроль над життям — зробила фотосесію.
Вона підписала фото у соцмережі: “Іноді треба відрізати частину себе, щоб побачити, скільки тебе залишилось.”
Мотя залишив коментар: “А іноді просто треба купити шапку.”

Під фото Христя отримала сто лайків і три коментарі “Ти стала ще красивішою!”.
Вона прочитала їх і заплакала.
— Вони не розуміють, що я не про красу, а про втрату сенсу…
— Ну, зате тепер ти — красива людина без сенсу. Це вже прогрес! — сказав Мотя.

---

Увечері вони сиділи на лавці під під’їздом.
Христя повільно крутила пасмо — точніше, те, що від нього лишилося.
— Ти думаєш, я колись відрощу назад свою стару себе?
— Можливо. Але навіщо? Стара ти була надто сумна.
— А нова?
— Просто коротша.

Вона подивилася на нього й нарешті всміхнулася.
— Ти безсердечний.
— Зате з почуттям гумору. Це, між іншим, теж відростає з часом.

---

Наступного дня Христя прийшла до перукарні… знову.
Перукарка, побачивши її, здивувалася:
— О, ви знову? Щось не сподобалось?
— Навпаки. Я хочу підрівняти край своєї душевної прірви.

Мотя, який чекав у коридорі, лише тихо прошепотів:
— Десять сантиметрів саморуйнування.