Розділ 22

Мені хотілося розревітися від його зізнання. Воно ще краще, ніж те, що було до амнезії. Він мене кохає, навіть попри те, що не пам’ятає. І той факт, що у нього почали з’являтися спогади – найкраще, що зі мною ставалося за останні місяці. Сьогодні у нас був вечір відвертостей, ми влаштували собі вечерю при свічках. Влад пропонував замовити все в ресторані, але я вперлася, як останній баран, що ми приготуємо її самі і ніяк інакше. Він тільки насупився. 

- Ен, давай все ж замовимо і для тебе легше, і буде більше часу для нас, - не зупинявся у свої переконаннях цей суперечливий чоловік. Щоправда я вже і забула наскільки він може бути впертим і дуже скучила за таким Владом. 

- Ні, ми можемо готувати разом, - не зупинялась я, - уяви, що це свого роду побачення. – Я піднялась на пальчики і ніжно поцілувала його, як же стало легше бути поруч з ним, коли він зізнався.

- Ну тільки, якщо ти цього хочеш. – Він обійняв мене міцніше і поцілував у скроню. – Ніколи не думав, що кохатиму когось так сильно. 

- Знаєш, так мало бути, правда, я була б вдячна, якби спочатку ти не був таким снобом, - я потріпала його за щічку. 

- Скільки ще ти будеш мені це згадувати? – Він надувся показово, я знала, що його мої слова не надто зачепили. 

- Стільки, скільки буду жити, вибач, але ти винен, як то кажуть: «Не ми такі – життя таке». 

Ми готували і відкривали один одному таємниці нашого життя. Щоб сильно не напружуватись ми вирішили приготувати пасту з грибами і куркою у вершковому соусі. Здається, тут ми зійшлись у баченні моментально, Влад зайнявся макаронами, я ж приступила до чистки грибів і приготування курки. Кухню наповнив аромат домашньої їжі. Тоді ж я відчула, як Влад обійняв мене ззаду за талію, коли я нарізала курячу грудку і гриби. Здавалося так було завжди – ми з ним ідеально співіснували. Сьогодні мені було так легко, хотілося і плакати і сміятися від щастя. 

- Ти така домашня і приємна, - він зарився носом в моє волосся і мене покрили дивні давно забуті мурашки.

- Я така ненафарбована і без красивого одягу, здається такою ти мене навіть до амнезії не бачив, - він тільки засміявся у відповідь на мою заявку.

- Ти красива в будь-якому випадку. Я люблю тебе такою. – Він поцілував мене в макушку. – І до речі, ти можеш на роботу ходити не тільки в діловому стилі. 

- Тобі в крапельницю, що додавали здоровий глузд? – Я закотила очі. 

- Ха-ха-ха, як смішно, - він потріпав мене за щічки. 

- Ну мушу я хоч якось робити цю ситуацію комічною. До речі, у мене буде прохання, якщо ти вже такий добрий.

- Слухаю. - Маша хоче піти вчитися, але боїться тебе про це просити. Я буду намагатися їй допомагати і в навчанні і на роботі. – Я подивилася на нього з надією в очах.

- Ну і чого вона боїться, я хіба кусаюсь? – Він дійсно навіть не здогадувався наскільки його боялися всі до цього. 

- Знаєш, ти був дещо лячний. Так що? 

- Звичайно можна, якщо їй буде потрібно допомогти – вона завжди може прийти до мене, - я обійняла його і тепло наповнило мої груди. 

- Мені здається, кохати неможливо настільки сильно, наскільки я кохаю тебе. 

- Можна, я це зрозумів тільки нещодавно. Ти навчила мене кохати. 

- Але я нічого не робила. 

- Помиляєшся, - він знову потріпав мене за щічки, - ти навчила мене добрим, довіряти, бути опорою в потрібний момент. Це все теж кохання. 

- Я просто була поряд і все. Так, вечеря готова. Десь у мене була пляшка вина. – Я почала шукати по шухлядах, де могла поставити пляшку. 

Ми пили вино і дивилися один одному не просто в очі, а в душу, ще такими оголеними ми себе не відчували. Здавалося між нами літають іскри. Мені так хотілося, щоб цей вечір не закінчувався. Все було так легко і просто.

- Ну мені мабуть вже час, - коли ми закінчили з вечерею сказав Влад, щоправда я ні одною своєю частинкою не хотіла щоб він йшов. 

- Мабуть так, - сумно видихнула я. - Але, знаєш що найгірше – я не хочу йти, - він притягнув мене до себе і п’янко поцілував.

- Тоді не йди, - я притягнула його ще ближче. – Знаєш, я думаю що все що відбулося, було не просто так. Це дало нам зрозуміти, як сильно ми не хочемо втрачати один одного навіть попри всі неприємні ситуації. 

- Вибач мене, знаю яким ідіотом я був і скільки тобі болі вчинив. Я буду тебе кохати більше за все на світі. Ти мій світ.

- Давай просто бути поруч один з одним, а далі побачимо. 

- Ені, я зроблю все, щоб ти була щаслива, я кохаю тебе. 

Я не змогла його відпустити в той вечір, ми так і сиділи, говорили і цілувалися. Було дуже багато поцілунків, які лікували нас і наші душі. Я хотіла щоб він згадав все настільки сильно, що навіть забула про те, що ми можемо створити нові значно кращі і щасливіші спогади.  Вранці я відчула, як це прокидатися в обіймах коханої людини. Мені хотілося співати від радості, але натомість я тихенько встала і почистила зуби. Вирішила заварити улюблений зелений чай Влада, з того часу як я стала його правою рукою – чай завжди в мене вдома, мабуть я навіть не уявляла наскільки давно кохаю його. Я приготувала сніданок, звичайні тости з яєчнею і чай. Почула як у ванній увімкнулась вода і просто сиділа дивилася у вікно. Мороз покривав скло красивими візерунками і тільки тепер я збагнула, що зима знову набула значення. Я хочу щоб більше нічого не могло псувати мої спогади.