Розділ 21

Влад

Щодня Ен приходила до мене щодня протягом цих місяців. Я відновився, звісно моя пам’ять все ще не хотіла повертатися. Звісно мене це злило, майже два місяці я не пам’ятаю нічого з того що було до аварії. Що правда, мене радує те, що ми з Ен відверто хочемо бути разом попри всі негоди життя.

Сьогодні мене виписують. Нарешті. Більше нічого не сказати. І ні, я не скучив за роботою – знаю, що там все краще, ніж було до аварії і це звісно заслуга тільки Ен. Всі ці місяці вона взяла в руки компанію, була поруч зі мною і навіть подружилась з моїм котом, що вже рахується неабияким подвигом. Вуглик у мене ще той бандит – нікого чужого не приймає.

На щастя чи ні, але я нікому не сказав, що мене сьогодні виписують. Хотів зробити сюрприз, так як знав, що Ен сьогодні дома вирішив поїхати до неї. Спершу зайшов до свого лікаря і попрощався, він дав ще декілька порад для реабілітації і швидшого відновлення пам’яті.

- Будь розумницею Влад, не хочу щоб ти ще раз сюди потрапив при таких обставинах, - я потиснув йому руку і посміхнувся.

- Знаєте, я теж не хочу. Я згаяв два місяці часу, тепер прийшов момент доганяти життя, дякую вам за все. До зустрічі, за межами лікарні.

- До зустрічі Владе. – І я вийшов з його кабінету.

Тепер я був готовий викликати таксі, заїхати до себе додому, привести себе в порядок і відправитись до любові всього мого життя. Так, тепер я вже не боявся так думати і навіть говорити. Ен – була тією хто розтопив цю льодяну глибу. Моя черга дати їй шанс знову довіряти мені. Я не мало помило скоїв – прийшов час їх виправляти.

Вдома мене окутала чистота і порядок. Мама вже поїхала, так як почалася реабілітація мого брата. Я її прекрасно розумів, бачив як їй важко розриватися між нами, але Богданові вона була зараз більше потрібна. У мене є Ен, яка завжди поруч.

- Синку, може я все ж залишуся і дочекаюся твоєї виписки? – З очима повними суму промовила вона тримаючи мене за руку.

- Мам, я був би радий, але Богданові ти потрібна значно більше зараз, я вже в нормі, ще декілька днів і повернусь в нормальне життя, тим більше Аня поруч. – При згадуванні Ен моя мама посміхнулась з очима повними сліз.

- Владику, не ображай її, вона дійсно тебе любить. Не за те, що ти маєш, а просто за те що ти є в її житті і це дійсно дуже цінно.

- Я знаю, мам, знала б ти скільки я всього накоїв, прийшов час все виправляти. За одне я вдячний, що вона змогла через все переступити і знову бути поруч, я бачу як вона дивиться і розривається почуттями. – Мені здавило в грудях при згадці її сумних очей.

- Сподіваюся у вас все буде добре і я побачу ваше весілля.

- Мам! – Вона засміялась і обійняла мене міцно-міцно.

Сьогодні я відчув себе новою людиною, десь там внутрішньо вирішив, що не хочу бути тим козлом, яким був до аварії. Вже того Влада не побачить ніхто.

Прийнявши душ, я оцінив чистоту своєї спальні і ідеально прибраного гардеробу, правда не уявляв кому саме дякувати Ен, яка встигла побувати в кожному куточку чи моїй мамі. Нічого, з’ясую. Я обрав сірий плетений светр і чорні джинси. Я вирішив, що костюм тепер буде тільки робочою формою, проте якщо раптом Ен захоче ходити так, як їй зручно – я не буду проти.

Машину вже відремонтували, але вже ж ще декілька днів я вирішив поїздити на таксі, так буде краще і безпечніше. Тому замовивши таксі, я вирушив на вулицю, де падали пухнасті сніжинки.

- Зима моя улюблена пора року, пам’ятаю, як у дитинстві ми з батьками йшли вулицями де горіли ліхтарі і гирлянди, тоді я була найщасливіша. Новорічні фільми і готування – те що дає мені спокій і насолоду.

Я не зрозумів що це було, але це так схоже на мою Ен. Мабуть, спогади починають повертатися, щоправда, я поки це не буду афішувати. Все ж – дізнаватися її поступово було моєю ідеєю.

Таксі під’їхало вчасно, тому заручившись букетом еустом і коробочкою її улюблених солодощів я вирушив до моєї коханої жінки. Звісно, це був сюрприз, але сподіваюся приємний. Під під’їздом я трішки переживав, але вирішив все ж ризикнути. Набравши номер її квартири на домофоні я прийнявся чекати, довго очікувати не довелось

- Слухаю. – Такий солодкий і наче навіть заспаний голос.

- Служба доставки, у мене для вас замовлення.

- Знову? – Я почув як вона позіхнула при цьому і слабо посміхнувся. Уявляю якою я зараз побачу її.

- Не знаю, назвали вашу адресу. – Я намагався не видати себе і те, що вона тільки прокинулась додавало мені шансів провернути свою аферу.

- Підіймайтесь, зараз відчиняю.

Двері її будинку відкрилися і я прошмигнув в ліфт. Здавалося п’ятий поверх не так вже й далеко, але той ліфт їхав зі швидкістю равлика. Коли я нарешті опинився під омріяними дверима я задумався, чи правильно я роблю, а потім вирішив плювати, це сюрприз. Вона мене любить, отже не вижене. Натиснув на дзвінок і почув як вона крикнула.

- Вже йду, хвилинку. – Одразу стало смішно, я знав як вона метушиться зараз, не знаю звідки, але знав.

Та раптом я побачив перед своїми очима картинку, як я в цих дверях б’ю в морду чоловіка.