Розділ 20

Мені хотілося швидше прийти і побачити Влада, тому після роботи, як завжди я поспішила до лікарні, де він перебував останні півтори місяці. Здавалося, цей час тягнеться безкінечно довго, але все ж він одужував – а зараз це єдине що мене найбільше турбувало, окрім його фірми. Щодня він чекав мене, минулого разу навіть зізнався, що скучив, я після цього плакала йдучи додому. Все ж те, що не пам’ятає голова – пам’ятає серце.

По дорозі я заглянула в магазин і набрала йому фруктів і лікар нарешті дозволив цьому нестерпному начальнику каву, хоча я все ще була проти, все одно заглянула в кав’ярню і взяла йому зелений чай, бо пити бурду з автомату він навіть не думав.

В палаті мене одразу зустріла пара палючих очей, цей чоловік був моїм прокляттям і падінням, інакше це не пояснити. Я любила його і навіть його вчинки відійшли далеко за край, зараз було одне бажання – щоб він згадав мене.

- Привіт, - тихий і крадучий голос мене відволік від роздумів.

- Привіт, як ти?

- Вже краще, проходь ближче, я не кусаюсь, - він похлопав біля себе і засміявся.

- Ні, ти робиш дещо інше, - саркастично сказала я і в очах я побачила розуміння того, що я сказала. – Ти щось пригадав?

- На жаль, чай мені? – Я видихнула в розчаруванні, але не подаючи вигляду вручила йому стаканчик із американо. – Дякую.

- Обережно, може бути гаряче, - він відпив чаю і в повному задоволенні посміхнувся, - ти зараз дуже схожий на кота, який нарешті отримав свої ласощі.

- Справді? Хм, так не підходить, я маю бути серйозним і злим начальником, якого ти ненавидиш.

- Я тебе не ненавиджу, це дещо інше, - я відчула, як зашарілась і почервоніла.

- Що це? – Тут він піднявся і сів прямо біля мене, я відчула його дихання, а очі кольору лісу гралися наче бісики з моїми.

- Це… - І як сказати людині, яка нічого не пам’ятає, що це любов? Десь є методичка по цій темі? – Я не можу це пояснити.

- А мені здається можеш і навіть більше ніж сама думаєш, - він прошепотів мені це прямо біля вушка і заправив волосся, яке вибилося з гульки доки я йшла.

- Ти дразниш мене? Можна я це запишу на відео і покажу тобі, коли твоя амнезія пройде? – Так, я жартувала. А що ще роблять у незручних ситуаціях. Як би це був той Влад до аварії я б просто поцілувала його, а тут він геть без спогадів.

- Знаєш, я б ніколи не дозволив своєму працівнику так говорити до мене, але ти використовуєш мабуть карт-бланш який здобула ще до аварії… - Він досліджував своїм поглядом моє обличчя, кожну рису, він провів пальцем по лінії носа, губ, вдихнув мій аромат. Здавалося він заново знайомиться зі мною.

- Ти сам мені його видав, коли зізнався в коханні. – Моє дихання просто покинуло чат, ще так рвано я не дихала.

- Тоді використовуй його із задоволенням, а поки, - на мить він задумався і зробив те, чого я дійсно в той момент не очікувала, поцілував. І ні, це був не той перший наш поцілунок – шалений і пристрасний. Це був повільний і чуттєвий поцілунок, він пив мене, досліджував, а я просто дозволила йому це. Хай там що, я дуже скучила за ним. За його руками. За губами. За його нестерпним характером. Коли я це все втратила, то відчула наскільки це робило мене щасливою і живою. Ми цілувалися допоки все повітря не покинуло наші легені і навіть після не хотілося припиняти цю насолоду. Він був тим, кого я можу чекати вічно, ну і звісно терпіти теж. Він перервав поцілунок першим, так само як і почав, в його лісових очах палав вогонь і здавалося, щось змінилось, - поки давай будемо рухатися в цьому темпі, мені подобається тебе дізнаватись заново.

- Що?

- Я знаю, що до аварії вів себе, як телепень і дійсно шкодую, але тільки про свою поведінку. Все інше я б зробив ще раз, щоб тільки ти була поруч. Тому давай просто використаємо цей шанс, щоб зробити все правильно, я хочу щоб ти побачила мене іншим – кращим ніж я був до цього дня. – Він нахилився і чмокнув мене в носик, це було набагато краще, ніж його зізнання.

- Тоді після того, як тебе випишуть ми йдемо на каток.

- Окей.

Ми довго того вечора балакали, але коли стемніло, я зрозуміла, що час йти додому. Як би сильно я не хотіла залишитись, треба було йти. На щастя, за кішкою тепер доглядала мама Влада, яка поселилась у нього. Також на днях вона знайшла у його кабінеті лист, який був присвячений мені. Мабуть він писав його після нашої останньою зустріччю.

Дорога моя Ен, ти мабуть не знаєш, але я знав про те, що ти прийдеш в компанію влаштовуватись на роботу. Наша зустріч перед співбесідою була виключною моєю ініціативою. Що б там не було – Віра тільки скинула мені резюме, подальших уявлень про мої дії вона не мала. Ти сподобалась мені ще там, на зупинці коли відказалась сідати в авто. Далі я вів себе, як козел, погоджуюсь. Тоді Віра вирішила зайти з іншого боку. Ми з нею розіграли ідею з сайтом знайомств. Там я одразу почав тобі показувати себе справжнього, тільки не міг тобі казати всієї правди – інакше ти б швидко мене викрила. Тільки коли ти вирішила зустрітися із Бродягою, я зрозумів, що ти так і не покохала мене в житті. Звісно потрібно було закінчити цей цирк, саме тому я погодився на зустріч. Єдине в чому я не збирався тебе обманювати – що кохаю. Я дійсно тебе кохаю всім серцем і душею. Ти та, хто прийняв мене таким – який я є. І я все зіпсував. Я не буду більше тебе шукати і дзвонити тобі, якщо ти захочеш то зробиш це сама. Відпустка твоя. Пробач мене, Влад.