Розділ 14

- З Владом все буде гаразд? – Я не чекала доки лікар винесе йому вирок, мені важливо було знати, що він викарабкається.

- У нього черепно-мозкова травма, яка спричинила кому, зараз він підключений до апаратів підтримки життєдіяльності, скільки дана кома триватиме не можу вам сказати. Щодо інших травм, все гаразд, операція пройшла успішно, залишається тільки чекати. – Лікар потиснув плечима в знак власної безпорадності.

- Я можу зайти до нього? – Я розуміла, що в комі він мене не побачить, але багато чула про те, що люди в такому стані здатні чути те, що ми їм говоримо.

- Так, можете, тільки одягніться належно. Ходімо, вам медсестра допоможе. – Я вже зібралась йти, як раптом мене вхопила за руку Віра і прошепотіла одними губами.

- Тримайся люба, ми поряд. – І я потиснула її руку у відповідь, зараз Владові як нікому потрібні вірні люди поруч, а я більше не збиралася його покидати.

Мене одягнули в спеціальний одяг, дали бахіли, маску і дозволили зайти в реанімацію. Я побачила його в медичній піжамі, кволого із синцями по всьому тілі і купу трубочок, що стирчали з різних частині тіла. Повільно підійшовши до ліжка, я присіла поруч і взяла його легенько за руку.

- Владе, я вірю що ти чуєш мене, це я – твоя Ені. – Я витерла сльози тильною стороною руки і знову продовжила говорити до нього. – Знаю, що я ідіотка, але ти теж не кращий. Проте, я пробачила тебе одразу ж після твого зізнання. Я не встигла тобі сказати, до аварії, але я скажу тепер – я кохаю тебе Владе. Хай ти нестерпний козел і сноб, але ти мій. І щодня я буду поруч тримати тебе за руку, чекати коли ти отямишся і поглянеш на мене своїми смарагдовими, як ліс очима і скажеш, що я дурепа. Будь сильним Владику, я вірю в тебе. – Я нахилилась і поцілувала його в щоку, так як на ньому була маска від кисневого апарату.

Не знаю скільки часу я провела в палаті, тримаючи Влада за руку, але я заснула. А до цього я розповідала йому історії, які тато колись розповідав мені перед сном. Хотілося б повернутися у вчорашній день і все виправити, але це не можливо. Тому, я ще раз поцілувала Влада і вийшла з реанімації, щоб знайти медсестру. 

Мені потрібні були ключі від квартири Влада, адже вдома на нього чекав Вуглик, який напевно і уявити не міг, що його хазяїн зараз лежить без тями. Тому як тільки медсестра віддала мені речі Влада, я одразу ж вирушила до нього додому, на щастя адреса мені була відома.

Піднявшись на ліфті, я дивилася на двері чотирьох квартир і не розуміла, яка із них Владова, проте потім я почула роздираючий крик кота і все було зрозуміло. 

Звісно, Вуглик сидів під дверима і чекав свого господаря, однак побачивши мене він був спантеличений, одразу кинувся тікати. Я не намагалася з ним здружитись, моє діло було нагодувати його і вичистити лоток до завтра.

Коли все було зроблено я вирішила оглянути холостяцький барліг Влада. Все довершено і підібрано в смак, чорні меблі, які точно описують темперамент і характер власника, м’які стільці і що мене вразило найбільше – велика кіно полиця, на якій зібрані культові фільми і мультики. Потім я знайшла в шафці проектор, погоджуюсь, ритися в чужих речах не культурно і ба більше неприпустимо, але Влад мені не чужий, тим більше, що я тепер доглядаю його кота. Вуглик все ще насторожено дивився на мене, сидячи на дивані. Було і смішно і страшно, а раптом він чекає моменту, коли я забуду про нього і накинеться на мене, щоб роздерти обличчя. Ідіотка ти Ен, - шепотів мені голос всередині голови. 

Біля проектора лежав диск із мультфільмом «Леді і Бродяга», як символічно, подумала я про себе. Саме ними ми асоціювали себе із Владом, я поклала диск у програвач, увімкнула проектор і весь мультфільм проплакала, адже щоразу дивлячись на Бродягу виникав образ Влада із реанімації. Я не змогла додивитися мультфільм, хоча він один із моїх улюблених. Мені захотілося ще більше оглянути його лігво, я знайшла кабінет, де все акуратно педантично складено, жодної пилинки немає, ноутбук чомусь був увімкнений, але я вирішила, що ритися в таких особистих речах було вже занадто. 

Все в його оселі нагадувало його, одяг, простір, картини, фільми, потім я знайшла кімнату, яка була більше схожа на тренувальний зал, бігова доріжка, гантелі і боксерська груша із рукавицями та бинтами. Не довго думаючи я вхопила рукавиці, одягнула і почала що сили відчайдушно бити грушу. Я тепер зрозуміла, чому Влад так багато часу приділяв спорту, тут він міг витіснити гнів і бути просто собою. Як тільки він прийде до тями, то навчить мене боксувати, - промайнула думка в моїй голові. Я колотила грушу, доки в мене були сили, як тільки мої руки впали по боках, як дві безпомічні сосиски, зрозуміла, що більше не витримаю. Знявши їх, я витерла піт який встиг скопитися на моєму обличчі і пішла випити кави, але як я і думала, її не знайшла, проте декілька різних сортів зеленого чаю все ж було. 

Холодильник до повного забитий рибою, зеленню, фруктами і овочами – цей чоловік був помішаний на спорті, здоров’ї та власній роботі. І як він тільки погодився на авантюру Віри? Хоча зараз я була навіть вдячна за її план, так він привів до печальних наслідків, але я нарешті зрозуміла, проживаючи це життя абсолютно однією, я так і ризикую залишитись на самоті.

Коли кави я так і не знайшла, то зрозуміла, що час вшиватися додому. Вуглика я погодувала, все необхідне я зробила, на виході я помітила рамку, яка була захована далеко в шафі. На мене з фото дивилися люди, в яких я впізнала Влада, якому було десь за двадцять на вигляд, чоловіка, який був точною копією Влада – мабуть його батько, логічно подумала я, такий же статний, кремезний чоловік із красивим обличчям, чіткі риси, вольове підборіддя, прямий ніс, злегка нахмурені брови, але не це було спільним – зелені смарагдові очі, ось що об’єднувало цих двох чоловіків.