Розділ 11

Знову робота, знову наради. Здається я забула життя, яке було у мене до роботи асистенткою, але в цілому я щаслива. Я познайомилася з Машою, зараз ми п’ємо каву, розмовляємо про все на світі і здається, що щасливішою я себе уявити не могла б, моя робота нормована, бос більш менш став адекватним і життя йде своїм ходом. 

Сьогодні у нас нарада, щодо відкриття нового офісу, я підготувала абсолютно все: презентацію нового офісу, кошториси, договори, роздруківки, варіанти запрошень для гостей. Це важливий день і мені хотілося виконати свою роботу на всі двісті відсотків, адже я майже не спала. Я прекрасно розумію, що наші партнери хочуть бачити красиву і в той же час конструктивну презентацію, знаючи що я бухгалтер за освітою, то кошторис Владислав Андрійович теж доручив мені, але перед цим запитав мене, чи встигну і чи не дуже це мене затруднить, мені було дуже приємно, що бос не тільки закидує роботою, а ще й запитує про завантаженість. 

Маша весь тиждень відмовлялася від моєї допомоги, але коли я свою виконала дуже швидко, вона здалась і все ж звернулась до мене. Так ми і провели час, правда після цієї наради у мене є завдання із зірочкою, я вирішила дещо перевірити. Партнери Влада були щиро здивовані роботою, яку ми з Машою виконали за тиждень і ще більше моїм детальним кошторисом і фінансовим звітом. Все ж це моя спеціалізація, тому я була рада чути похвалу.

- Анно, підскажіть чому Влад тримає такий скарб на посаді асистентки, він вас не цінить? – Запитав мене Борис Валерійович, який був одним із інвесторів нашої компанії.

- Ну що ви, він цінить кожного свого співробітника, - я повернулася і солодко посміхнулася Владу, після чого ледь помітно показала язика, це бачив тільки він і від комічності цієї ситуації тільки підняв брову, - розумієте, коли я прийшла влаштовуватись дана посада була вільною, обирати мені не було з чого, та й я не дуже засмучена, адже Владислав Андрійович дуже цінить мене, як свого асистента, чи не так? – Я знову стрільнула Владові з викликом, тільки на цей раз він вже підійшов до нас.

- Звісно, Анна виконує свою роботу чудово, спочатку у нас з нею не все складалося, але зараз я просто не уявляю свого життя без неї, - він розповідав так, наче ми не собачились буквально два тижні назад.

- Здається, що Аня твоя тринадцята асистентка, чи я помиляюсь Владе? – Тут я побачила щире здивування на обличчі інвестора, коли він питав.

- Так, і мушу зізнатися, вона найкраща. Чітко знає роботу, виконує все вірно і навіть швидше ніж могла б, а що мене щиро радує: вона вміє постояти за себе.

- Ну це добре, що ж Анно, був радий познайомитися з вами, сподіваюся, ще зустрінемось, - простягнув мені руку Борис Валерійович і залишив нас у кімнаті для нарад удвох із Владом.

- І що це за дифірамби в мою честь щойно були? – Прямо запитала я Влада.

- А хіба я десь злукавив? Я сказав тільки те, що є правдою і те на що ти заслужила. – Він дивився мені в очі і заправив пасмо волосся, яке вибилось із моєї легкої гульки. – Знаєш що?

- Що?

- Мені подобається, як виглядає цей костюм із корсетом на тобі сьогодні, ти така сексуальна, - він провів очима по моєму напівпрозорому корсету, який дуже влучно підкреслював мою вузьку талію і груди.

- Та ти що, але ти мій бос, тому забудь про те, що я ходячий секс і повернись до роботи, - я крутнулась показово і пішла із кімнати для нарад.

Я не нахаба і не безвідповідальна, свою роботу виконала, але не всю. В кабінеті на мене чекала пошта боса, запрошення, які потрібно розіслати високопоставленим людям, на честь відкриття нового офісу нашої компанії, скорегувати календар Влада і підібрати завдання для Артемка на сьогоднішнє заняття. 

Все ж мені дуже добре платили в компанії, але я звикла до Артемка і тепер заняття з ним були не стільки заради грошей, скільки заради спілкування. Хлопець вмів заглядати прямо в душу, бачити, що мене турбує, смішити, веселити і просто балакати. 

Спочатку я відкоригувала пошту Влада, яка зазвичай була цілком звичним алгоритмом дня, мене дивувало те, що він може жити щодня за одним розпорядком. Потім як і планувала я розіслала всі запрошення і розібрала пошту, яку не чіпала декілька днів. Мені було вже не важко, я звикла робити одну і ту саму роботу, щоправда інколи я додавала собі додаткові навантаження, з якими не справлялась Маша. В силу свого непростого характеру я допомагала всім, кому могла. 

Я добра людина, всім вірю і спішу на допомогу, але мене надто легко образити, якби тоді Маша не перепросила, то зараз я навряд чи брала б частину її роботи на себе. Здавалося б все йшло добре, навіть хотілося щось утнути. Що я зробила? Правильно, я вирішила нарешті викрити свого таємного друга по листуванню. Ну а що, скільки можна прикидатися, що мені не цікаво хто він.

Леді: Привіт, не відволікаю?

Чомусь я думала, що мені доведеться довго чекати на відповідь від мого незнайомця, але три крапочки моментально забігали по екрану смартфона.

Бродяга: Привіт, я на роботі, але в цілому не відволікаєш. Щось трапилось?

Я довго думала і проговорювала в своїй голові пропозицію, щодо зустрічі, а зараз розумію, що так нічого і не вигадала до путя.

Леді: Знаєш, я довго думала над тим, щоб зустрітися з тобою, сьогодні вирішила припинити думати і нарешті запропонувати. Ти цікавий співрозмовник, але мені хочеться дізнатися хто ти вживу. То як?