Розділ 9

Я була заворожена і заінтригована водночас, тільки одна думка, про те, що я проведу разом із цим чоловіком свій час, мене тішила і лякала. Мій мозок кричав, що варто подумати про цього незнайомця із сайту, проте серце і тіло рвалося до Влада. Так він нестерпний, проте поряд зі мною він відкривається абсолютно з протилежної сторони, я хочу побачити його справжнього, можливо мені вдасться зрозуміти, чому моє тіло і серце так реагує на нього. 

Я спускалася ліфтом вниз і тільки зараз з вікна в коридорі я побачила його авто. На вулиці вже було біло, перший тиждень грудня не був холодним, проте природа вже вирішила нас потішити сніжком, я любила таку погоду і сніг. 

Він чекав мене біля машини і зараз він був геть не схожий на того Влада, який був щодня моїм босом. Джинси, які сиділи на ньому, як друга шкіра, гольф під шию, зимове пальто і кепка, така як носять мужчини за тридцять. Це було надто сексуально. За що він зі мною так? Раптом я подумала: а чи вдало я одягнулась? - проте потім вирішила не акцентувати свою увагу на цьому, він сказав, щоб я одяглась тепло, тому все ідеально. 

Я ледь стримувала свою посмішку при погляді на нього, надто він був гарячим видовищем, мені захотілося поцілувати його, відчути ту щетину, яка зараз покривала його бороду, на своєму обличчі, відчути, як його язик досліджує мене і бореться разом з моїм за домінантність. Ну що знову таке, Ені? Хіба ти про це маєш думати? Він твій бос, не смій! Кричав мені мій мозок, коли я нарешті підійшла до нього.

- Привіт, - я глянула на нього своїми очима, які до цього були прикриті густою шторкою з вій, а щоки від холоду і спокуси.

- Привіт Аню, готова? – Він був сьогодні явно якийсь не такий, от тільки я не розуміла, що не так.

- А куди їдемо? Сподіваюся не вбивати мене, - все ще намагалася я вивідати хоч щось.

- Та облиш, я ж сказав, що ціную тебе як працівника, правда твій язик... Ем, проїхали, щодо поїздки сюрприз.

- Ну якщо я залишуся живою, то я згодна потерпіти, - заворожено сказала я, дивлячись в його зелені очі, які нагадували мені густий сосновий ліс, хотілося загубитися в тому лісі разом з ним.

- Хороша дівчинка, сідай, - хочете вірте, а хочете ні, але на цей раз він відкрив мені двері. Все ж ця льодова статуя, почала танути. Схоже чудовисько почало знову щось відчувати.

І ми поїхали, час від час вивчаючи поглядами один одного, в абсолютній тиші. Я бачила це обличчя, кожну рису, цей прямий ніс, скули, красиве підборіддя, злегка нахмурені брови і чітко зосереджені очі, які обрамлені такими ж густими віями, як у мене. Він надто красивий чоловік, чого варті його руки, тільки й доводиться задуматись, що тими руками він може витворяти із жінкою, одразу жар приливає внизу живота, так і хочеться протягнути руку і полегшити це страждання. Він помічає мій замріяний погляд і від нього не втікають емоції сорому і передбачення, які просто написані в мене на обличчі.

- Про що думаєш? – Так легко і невимушено запитав він, при цьому уважно стежачи за дорогою.

- Про нараду, яка має відбутися завтра, з причини відкриття нового офісу, на іншому кінці міста. Думаю чи все готово. – Я не вміла брехати, але намагалася, адже сказати правду було дуже ризиковано. Думаєш я повірю, читалося на його обличчі.

- Не переймайся, все буде добре, я бачив ти все підготувала, навіть презентацію встигла розробити і допомогти Маші з частиною її роботи. Коли ти все встигла? Як я пам’ятаю в тебе ще є заняття. – Це лестило, що він пам’ятав такі речі.

- Ну я прокидалася раніше, щоб зробити все необхідне, в офісі допомагала Маші і займалась нарадою, а ввечері проводила заняття і залишала трішки часу для відпочинку. А ще дещо, те що ти вів себе як людина останній тиждень, дуже допомагало, - я по-доброму посміхнулася йому, а він повернув мені посмішку.

- Ну знаєш, довелося докласти доволі багато зусиль, - з відкритою посмішкою говорив він і я вірила йому.

- Знаю і дуже вдячна тобі. Ти змінюєшся і це почали помічати в компанії, ти перестав спускати всіх собак на підлеглих, вони вже не бояться заходити до тебе в кабінет, як раніше, а виходять звідти вже не такими знищеними. І це буквально за тиждень, ти молодець, справді. – Я взяла його за руку і потиснула. – І все ж можеш сказати куди ми їдемо?

- Ну так буде не цікаво, Аню.

- Хоча б натякни. – Все ще просила я його, хоча бачила, що він навіть не задумався над мої проханням і помахав в знак протесту і я перестала намагатися з’ясувати.

Він мовчки віз мене по запланованому маршруту і тільки, коли ми заїхали в район, де знаходився найбільший парк атракціонів, я дещо збагнула. Невже він запросив мене на побачення? Ну звісно, це сюрприз, хто буде робити їх просто так? 

Все ще в деякому не розумінні ситуації я сиділа на пасажирському сидінні і чула його важке дихання. Можливо цей парк мав якесь значення і тому я сьогодні тут. Або мене просто вб’ють і закопають. Як оптимістично Ен, ти просто ідеал для серійника або маньяка. Він мовчки вийшов з авто, відчинив мені двері і подав руку. Я вийшла і ми покрокували, точніше я прямувала за ним, тримаючи його по-під руку. Тільки коли ми дійшли до величезного катка, який відкривався саме зараз, він заговорив.

- Колись давно, коли я ще не був козлом, - помітив він це з жорсткою ухмилкою, - а тільки дитиною, батьки приводили нас із Богданом сюди. Це були найщасливіші миті, - з теплою посмішкою помітив він, - а потім у брата дещо виявили і вони змушені були виїхати, щоб допомогти йому. – Я уважно слухала все що він говорив і не перебивала його, це було важливо для Влада, я бачила. – Вже чотири роки поспіль я приходжу сюди, але не можу ступити на лід. Я сумую за тими митями.