Розділ 4

- Владислав Андрійович, доброго ранку, я розповідала Ен про особливості нашої компанії та про її обов’язки. – Виправдовувалась перед босом Маша.

- Доброго ранку, Машо все добре, - я потиснула її руку, так як бачила наскільки вона нервує. – Це я попросила Машу ввести мене в курс роботи, тому наказуйте мене, якщо це потрібно.

- От як, - він потер підборіддя. – В кабінет до мене Аню.

- Звісно, - я повернулася і одними губами сказала Маші: - Все буде добре.

В кабінет боса я крокувала, ніби на страту. Звичайно бути різкою і брати провину на себе в перший день роботи дуже ризиковано, але я не могла дозволити постраждати людині, яка хотіла мені тільки найкращого. Сьогодні зранку Віра написала мені смс, що я зобов’язана краще познайомитися з босом, але вона ще не знає наскільки близько ми вчора познайомились, я не встигла їй це розповісти, а якби і розповіла то вона б знову сказала, що це доля. 

Я йшла позаду Влада Андрійовича і спостерігала як перекочуються його м’язи на широких і масивних плечах, на моїх пальцях запалали іскорки провести ними по цих плечах, відчути кожен м’яз на дотик. Маша казала він любить спортивний одяг, треба буде дізнатися, можливо він займається якимось спортом. Що зі мною не так? Я що справді думаю про свого боса і хочу відчувати на дотик його тіло? Я розумію, що ми дійшли до кабінету боса і час приступати до своїх обов’язків, але мене досі турбує ведіння, як я проводжу пальцями по його торсу.

- Аню, про що ви думаєте, що ваші щоки приймають всі відтінки червоного? – Лукаво запитав він, хоча мабуть знав, що це може бути.

- Кхм-кхм, дещо особисте, не беріть до голови. – Він на цю фразу тільки хмикнув задумливо. – Може чаю?

- Так і перевірте мій календар, я надав вам доступ. Як зробите чай прошу вас перевірити мою електронну пошту і позначити важливі листи, все інше в спам.

- Добре, можу йти?

- Можете, хоча зачекайте хвильку, ваш кабінет поруч із моїм, якщо раптом вам потрібна буде допомога я в кабінеті. – Сказав він так, ніби до цього не вів себе як козел.

І я вийшла в повному шоці робити йому чай, поки я йшла в кафе мені згадувались його плечі. Трясця матері, що за ситуація, я почала мріяти про свого боса… Я поставила чайник і в цей момент прийшло смс від Віри.

Віра: Як перший робочий день?

Ен: По якій шкалі оцінюємо? Взагалі все ок, крім того що в нього різкі перепади в настрої.

Віра: Перевиховай!

Ен: Дякую за пораду, але щоб перевиховати цього козла мені потрібно буде не один десяток років. Все я пішла, бо побачить що переписуюсь буде біда.

Віра: Я в тебе вірю!

Якраз закипів чайник, я знайшла чай про який говорила мені Маша і засипала його в заварник. Коли чай напарився я налила в чашку і пішла до боса. В кабінеті було тихо, тільки чутно було, як він набирає щось на комп’ютері. Я залишила чашку на столі і вийшла, щоб не заважати. 

Сіла у себе відкрила його календар і одразу побачила, що ввечері у нього спортзал, пригадала плечі і зрозуміла скільки він доклав зусиль, щоб вони були саме такими. Так, треба відволіктися на листи, які він просив відсортувати. Там було біля півсотні листів, я перечитала кожен і нарешті змогла видихнути, на годиннику була пів на першу, було зрозуміло, що його поштова скриня забрала у мене доволі багато часу. 

Вирішила запитати чи не потрібно щось Владиславу Андрійовичу від мене, адже бути звільненою в перший день роботи я не хотіла. Як тільки моя нога ступила за поріг власного кабінету я носом уперлась в доволі тверді рельєфні груди.

-  Аню? – Він був спантеличений, серйозно? Ну і ну, таким я цього чоловіка бачила вперше.

- А, так вибачте я саме до вас йшла. Вашу пошту я розібрала, залишила тільки найважливіше, календар сформувала у зручному для вас вигляді. Ще чаю чи якісь доручення? – Я все це сказала ледь не на одному подиху.

- Хм, а ви непогано справляєтесь, як на новачка. Та ні, ви вже обідали?

- Я… Ще ні тільки з листами закінчила.

- То може пообідаємо? – Я хотіла йому відмовити, але потім зрозуміла, що це може бути чудова нагода дізнатися його краще.

- Ну якщо це входить в мої службові обов’язки… - Спробувала пожартувати я.

- Аню, Аню бачу твій гострий язичок хоче ще один урок, - він дивився на мої губи, які я покусувала в даний момент. Перспектива бути поцілованою ще раз цим чоловіком мене приваблювала настільки, що мурашки бігли по шкірі, а десь нижче в животі наливалося тепло.

- Ем, вибачте.

- То бери пальто і ходімо.

Я забігла в кабінет взяла сумку, пальто і поспішила за цим чоловіком, в якого один крок був наче мої десять. Знову розглядала його, йдучи позаду я чітко бачила чорне густе волосся, яке встигало завиватися трішки ззаду, при тому що як я помітила він вкладав його вранці. Широкі плечі, гарний прямий аристократичний ніс і прекрасний вольове підборіддя. Ну діти в нього мали б бути ідеальними, хоча обручки в нього немає, а отже не одружений. Та й навряд одружений чоловік поліз би цілуватися до ледь знайомої дівчини, або ж я погано розбираюся в чоловіках.